Лаймен Френк Баум - Чарівник Країни Оз

Від цієї новини повстанці зшаленіли на радощах. Вони пронизливо закричали «слава!» і пішли в наступ на солдата таким дружним натовпом, що лишалося тільки дивуватися, як шпицями не поранили одна одну.

І тут королівське військо Країни Оз не наважилося прийняти бій. Воно мерщій розвернулося і щосили помчало через ворота до королівського палацу. Галаслива ватага, очолена генералом Джинджер, подалася слідом.

Так Смарагдове Місто здалося на ласку ворога без кровопролиття, і армія повстанців стала армією завойовників.

9. Страшило планує втечу

Тіпу було нескладно втекти від дівчачого війська й податися слідом за солдатом із зеленими бакенбардами. Коли армія вступала до міста, браві вояки неабияк забарилися: дехто з повстанців заходився видовбувати шпицями смарагди із міських стін та з бруківки. Тому солдат із хлопчиком дісталися до палацу значно швидше, ніж устигла розлетітися новина про те, що Смарагдове Місто захоплене ворогами.

Страшило й Джек — Гарбузова Голова по черзі метали кільця, коли в двір увірвалося королівське військо, розпелехане, з непокритою головою та бородою, що розвівалася на вітрі.

— Один-нуль на мою користь, — незворушно промовив Страшило й додав, звертаючись уже до солдата. — Щось сталося, друже?

— Ох, ваша величносте, ваша величносте! Місто захоплене бунтівниками! — перевівши подих, викрикнуло Військо.

— Чесно кажучи, не очікував, — здивувався Страшило. — Піди, будь ласка, зачини вікна й двері, а я поки що покажу Гарбузовій Голові ще один майстерний кидок.

Солдат поспіхом виконав наказ. У цей час Тіп, який зайшов слідом за військом і до цього часу стояв, ніким не помічений, із великим подивом розглядав Страшила.

Його величність далі насолоджувався грою, ніби нічого не сталося. Гарбузова Голова помітив хлопчика й поспішив до нього так прудко, як тільки могли нести його дерев'яні ноги. При цьому він кричав:

— Вітаю, шановний батеньку! Нарешті ми знову разом! Цей жахливий Кінь ледве не завіз мене бозна-куди.

— Так я і думав, — сказав Тіп. — Ти не поранений? Не забився?

— Ні, ні, зі мною все гаразд, — відповів Джек. — А ще й можу похвалитися увагою його величності.

Саме цієї миті повернувся солдат із зеленими бакенбардами, і Страшило поцікавився у нього:

— До речі, доповідай: хто влаштував бунт?

— Армія дівчат з усіх кінців Країни Оз, — відповів солдат, досі блідий від страху.

— А де ж було в цей час моє відважне військо? — запитав його величність, суворо подивившись на солдата.

— Ваше відважне військо рятувалося втечею, — чесно зізнався солдат. — Та запевняю вас, перед грізною зброєю, якою володіють загарбники, встояти просто неможливо.

— Ну, — сказав Страшило після роздумів, — на мою думку, трон — не надто велика втрата. Мені, якщо чесно, вже набридло правити Смарагдовим Містом, корона дуже важка — в мене від неї голова болить. Сподіваюся, що бунтівники не мають нічого проти мене особисто і здійняли всю цю бучу лише тому, що я випадково став королем.

— Якраз усе не так, — похитав головою Тіп, — я чув, що вони планують із вашої ганчір'яної персони зшити клаптиковий килим, а нутрощами напхати диванні подушки.

— Отже, мені й справді загрожує небезпека, — вирішив Страшило. — Тому буде цілком доцільно подумати про втечу.

— І куди ж ти хочеш утекти? — запитав Джек — Гарбузова Голова.

— Найімовірніше, до мого друга Залізного Лісоруба, правителя або, як він сам воліє себе називати, імператора моргунів, — була відповідь. — Я впевнений, що знайду в нього притулок.

Тіп визирнув у вікно.

— Палац уже оточили, — сказав він. — Утікати надто пізно. Ось-ось вони вторгнуться й роздеруть вас на шмаття.

Страшило зітхнув.

— У критичному становищі, — повідомив він присутнім, — важливо відволіктися і зосередитися. Перепрошую, але я мушу на хвильку відволіктися і зосередитися.

— Але ж ми також у небезпеці, — злякано заголосив Гарбузова Голова. — Якщо бодай одна з дівчат уміє готувати, мені кінець!

— Дурниці! — вигукнув Страшило. — Навіть якщо вони вміють поратися на кухні, їм зараз не до того.

— Та й полон для мене небезпечний, — похмуро заперечив Джек, — у мене голова може загнитися.

— Еге ж бо, голова в тебе — найслабше місце, — поспівчував Страшило. — Наше становище справді дуже небезпечне.

— Ви ще можете прожити багато років, — лепетав Гарбузова Голова, — а мені недовго жити. Мушу цінувати кожну годиноньку!

— Вгамуйся, не розкисай раніше, ніж треба, — заходився втішати його Страшило. — Дайте мені як слід поворушити мізками, і я обов'язково вигадаю, як нам звідси вибратися.

Товариство примовкло й приготувалося терпляче чекати, а Страшило відійшов чимдалі, став обличчям до стіни й так стояв хвилин п'ять. Коли він повернувся, його намальоване обличчя сяяло радістю.

— Де Кінь, на якому ти сюди прибув? — запитав він Гарбузову Голову.

— Я сказав, що це буде цінна штукенція, і твій слуга вирішив відвести його до королівської скарбниці, — відповів Джек.

— Я вирішив, що йому там буде найкраще, ваша величносте, — мовив на своє виправдання солдат — він було злякався, що припустився помилки.

— Ти вирішив правильно, — сказав Страшило. — Кінь ситий?

— Атож! Я насипав повну годівницю стружки.

— Чудово! — вигукнув Страшило. — Мерщій веди його сюди.

Солдат поспішив виконати доручення. Незабаром долинуло цокотіння дерев'яних копит, і Кінь постав перед ним.

Його величність критично оглянув скакуна.

— Не можу сказати, що красень, — зауважив він задумливо, — але бігає, очевидно, незле.

— Відмінно бігає! — підтвердив Тіп, поглядаючи на Коня із захватом.

— Отже, ми зможемо прорватися на ньому крізь ворожі лави й дістатися до мого доброго друга Залізного Лісоруба, — заявив Страшило.

— Навряд чи він витримає чотирьох, — із сумнівом промовив Тіп.

— Але трьох витримає безперечно, — вирішив його величність. — Доведеться не брати із собою королівське військо. Тим більше, остання війна довела, що сподіватися на нього не варто.

— Але бігає воно також непогано, — розсміявся Тіп.

— Ну що ж, я чекав на це, — похмуро буркнув солдат, — і стійко витримаю удар. Доведеться, звісно, змінити зовнішній вигляд — зголити мої улюблені бакенбарди. А загалом, ще невідомо, що небезпечніше: лишитися тут поруч із цими розгнузданими панянками чи скакати невідомо-куди на необ'їждженому дерев'яному коні.

— Тут ти маєш рацію, — погодився його величність. — Але я не солдат і надаю перевагу не розрахунку, а ризику. Сідай на Коня, мій хлопчику, і, певно, ближче до шиї.

Тіп прудко скочив на Коня, потім солдат і Страшило