Лаймен Френк Баум - Озма з країни Оз

Повість-казка популярного американського письменника Л. Ф. Баума розповідає про щирих друзів — Страхопуда і Залізного Дроворуба; Лева-Боягуза і Голодного Тигра.
Цього разу Дороті й принцеса Озма звільняють королеву країни Ев, яка перебуває в ув'язненні в підземному царстві номів.
Українською мовою видається вперше.

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

З англійської переклав Юрій Лісняк

Серія «Дитячий світовий бестселер» заснована 2005 року

Художнє оформлення серії Світлани Железняк

Обкладинка Олени Кузнецової

Ілюстрації Дж. Р. Ніла

Перекладено за виданням: L. Frank Baum. «Ozma of Oz». Rand Mc Nally & Co, 1934.

Ця нова книжка про Оз, як і остання, що звалася «Країна Оз», написана тому, що цього захотіли мої друзі — діти. У своїх милих листах вони бажали дізнатися «іще про Дороті», допитувались: «А що сталося з Левом-Боягузом?» або «Що робила Озма потім?» — звичайно, коли вона стала Правителькою Озу. А декотрі навіть підказували мені сюжети, як, наприклад: «Будь ласка, пошліть Дороті ще раз до країни Оз», — або: «А чому ви не зведете Дороті й Озму докупи, щоб вони подружились?» Якби я міг зробити все те, про що просять мої маленькі друзі, мені б довелось написати ще кількадесят книжок, щоб задовольнити їх. І я хотів би це зробити, бо писання цих книжок тішить мене, так само як дітей, кажуть вони, тішить читання їх.

Ну, то ось вам «іще про Дороті», і про наших давніх друзів Страхопуда та Залізного Дроворуба, і про Лева-Боягуза, і про Озму, і про всіх інших, є тут також багато й про нових химерних, незвичайних героїв. Один мій маленький друг, що прочитав цю історію, коли вона була ще не надрукована, сказав мені: «Біліна — справді «озьминська», містере Баум, і Тік-Так, і Голодний Тигр теж».

Якщо така думка слушна і всі діти погодяться, що ця нова історія справді «озьминська», я буду щиро радий, що написав її. І можливо, я ще одержу чимало приємних для мене листів від своїх читачів, у яких вони розкажуть мені, чи сподобалась їм «Озма з країни Оз». Сподіваюся, що так.

Л. Френк Баум

Макатова, 1907 р.

Сильний вітер шарпав поверхню океану, вкриваючи її брижами. Потім він розколихував вершечки тих брижів, і вони ставали хвилями, а вітер розбурхував із тих хвиль буруни. Ті буруни котилися й котилися, страшенно високі, вищі навіть за дахи будинків. Декотрі підбивалися так високо, як вершечки високих дерев, і скидались на гори; а западини між великими бурунами були схожі на глибокі долини.

Все це шалене бурхання й плескання вод у безкрайому океані, яке зчиняв хтозна-нащо й про що бешкетник вітер, скінчилося жахливим штормом, а шторм у океані любить витівати багато химерних штук і завдавати багато шкоди.

Коли знявся вітер, у чистому морі, далеко від суходолу плив корабель. Тільки-но хвилі почали розгулюватись і здійматися чимраз вище, корабель стало кидати вгору й униз, і гойдати — то на один, то на другий бік, і жбурляти ним так, що навіть моряки мусили триматися за линви та поруччя, щоб їх не змело з палуби вітром або не змило в море водою.

А хмари на небі були такі густі, що сонячне світло не могло пробитися крізь них, вдень стало темно, як уночі, і шторм від того був іще жахливіший.

Капітан корабля не боявся, бо це був не перший шторм у його житті, і він завжди виводив свій корабель цілим. Але він знав, що пасажири будуть у небезпеці, якщо спробують зостатись на палубі, тому він послав їх усіх до кают і наказав лишатися там, поки скінчиться шторм, поводитися мужньо, не лякатись, і тоді все буде добре.

А серед тих пасажирів була одна маленька дівчинка з Канзасу. Звали її Дороті Гейл, і пливла вона зі своїм дядьком Генрі до Австралії, в гості до родичів, яких вона ще ніколи не бачила. Треба вам знати, що дядько Генрі був не зовсім здоровий: він так тяжко працював на своїй фермі в Канзасі, що підірвав здоров’я, став нервовий і часто нездужав.

Тому він лишив тітку Ем удома наглядати за фермою, а сам поїхав до Австралії провідати родичів і відпочити як слід.

Дороті дуже хотіла поїхати з ним, і дядько Генрі подумав, що це буде йому добре товариство в дорозі, вдвох же веселіш їхати, та й погодився узяти її.

А дівчинка вже була досвідченою мандрівницею — адже колись смерч заніс її так далеко від дому, що вона опинилась аж у чудесній країні Оз, де її спіткало багато дуже дивних пригод, поки вона зуміла повернутися додому, до Канзасу. Тому вона не дуже лякалась з усяких пригод, і як почав завивати та свистіти вітер, а хвилі — гойдати та жбурляти корабель, наша маленька пасажирка зовсім не сполошилася.

— Звичайно, нам треба лишатися в каюті, — сказала вона дядечкові Генрі та іншим пасажирам, — і поводитись якомога спокійніше, поки не минеться шторм. Бо капітан каже: як ми будемо на палубі, нас позмиває в море.

Будьте певні, що на таку небезпеку ніхто не хотів наражатися; тому всі пасажири збились у темній каюті, прислухались, як реве буря та риплять щогли й рангоут, і намагались не штовхати одне одного, коли корабель хитало з боку на бік.

Дороті вже майже заснула, коли враз прокинулася, стрепенувшись, і побачила, що дядечка Генрі десь немає. Вона й уявити не могла, куди це він пішов, а що він був не зовсім здоровий, то Дороті почала тривожитись і