Роджер Желязни - Принц Хаосу

— Ні, дозволь зберегти їх. Я можу навіть побажати, щоб їх було більше.

— Я обчислю наше положення і пошлю тебе назад раніше, ніж тебе спохопляться.

— Ні, я почекаю, поки полює твоя подруга.

Я вже чекав, що вона продовжить: на той випадок, якщо ми ніколи більше не побачимося, що стане досить імовірним у зв'язку з відбуттям Тмера і Таббла на скейтах по вічній спіралі смерті. Але ні, вона була стриманою і добре вихованою дівою битв — з більш ніж тридцятьма карбами на руків'ї широкого меча, як я дізнався пізніше, — і вона була вище виявів несмачних трюїзмів в присутності майбутнього правителя.

Коли Глайт повернулася, я сказав:

— Спасибі, Гілва. Тепер я маю намір відправити тебе назад на похорон. Якщо хто-небудь бачив нас разом і хоче знати, де я, скажи, що я рвонув навтьоки.

— Якщо тобі потрібне місце, куди рвонути…

— Давай поговоримо пізніше, — сказав я і послав її назад у храм на край всього.

— Ссславний гризсун, — зауважила Глайт, як тільки я почав трансформацію в людину. (Цей шлях мені завжди вдається легше, ніж трансформація в демона).

— Мені б хотілося послати тебе назад в скульптурний сад Всевидячих, — Сказав я.

— Чому туди, массстер Мерлін?

— Покарауль там, подивися, чи не з'явиться де розумне коло світла. І якщо побачиш, звернися до нього як до Колеса-Привида і попроси його прийти до мене.

— Де йому шшукати тебе?

— Не знаю, але він гарний у справах подібного роду.

— Тоді поссилай мене. І якщщо тебе не пожре що-небудь більшше, приходь до ночі роззказати ссвої іссторії.

— Прийду.

Повісити змію на дерево — робота хвилинна. Я ніколи не знав, коли вона жартує: гумор рептилій більш ніж дивний.

Я викликав свіжу одежу та убрався в сіре і лілове. Заодно вивудив клинки, довгий і короткий.

Стало цікаво, як там матуся в своїй каплиці, але вирішив не шпигувати за нею. Я розбудив спікарт і хвилину дивився на нього, потім заспокоїв. Здається, він може напартачити, переносячи мене в Кашер, а я не впевнений, скільки минуло часу, і чи дійсно Люк ще перебуває там. Я витягнув Карти, які супроводжували мене разом з траурним вбранням, вийняв їх з коробки.

Витягнув карту Люка, сфокусувався на ній. Досить нескоро Козир похолов, і я відчув присутність Люка.

— Так? — Сказав він, коли його зображення попливо і змінилося, і я побачив його їдучим верхи по частково проклятій, почасти нормальної місцевості. — Це ти, Мерль?

— Ага, — відповів я. — Я роблю висновок, що в Кашері тебе немає.

— Правильно, — сказав він. — А ти де?

— Десь у Відображенні. А що у вас?

— Будь я проклятий, якщо я знаю напевно, — відгукнувся він. — Ми кілька днів слідуємо по Чорній Дорозі… І єдине, що я можу сказати, це теж — десь у відображенні.

— О, так ти виявив Дорогу?

— Найда. Я нічого не бачив, але вона провела нас безпомилково. З часом слід став ясний і мені. Пекельний буксир ця діваха.

— Вона зараз з тобою?

— Звичайно. Вона каже, скоро ми їх прихопимо.

— Тоді краще проведи мене.

— Давай.

Він простягнув руку. Я теж витягнув свою, стиснув долоню Люка, зробив крок, звільнив долоню, вже крокуючи поряд з його конем.

— Привіт, Найда! — Кликнув я туди.

Вона їхала верхи по праву руку від Люка. Попереду, праворуч від Найди, в сідлі чорного коня маячила похмура фігура.

Найда посміхнулася.

— Мерлін, — сказала вона. — Привіт.

— Як щодо Мерль? — Запитав я.

— Як хочеш.

Фігура на темному коні повернулась в мою сторону. Я ледве стримав смертельний удар, що рефлекторно рвонув через спікарт, та так швидко, що навіть налякав мене. Повітря між нами замайоріло брудним димом і наповнилося вереском, як від машини, яка впивається в асфальт, щоб запобігти зіткненню.

Це був великий світловолосий сучий син, і він носив жовту сорочку і чорні штани, чорні чоботи і безліч ножових виробів. Медальйон з Левом, що розриває Єдинорога, підстрибував на його широких грудях. Всякий раз, коли я бачив або чув про справи цієї людини, він готував щось мерзенне, і завжди з біса близько від Люка. Він був найманцем, Робін Гудом з Ерегнора, заклятим ворогом всіх, хто підтримував Амбер — незаконним сином колишнього правителя Оберона. Я був упевнений, що в Золотому Кільці за його голову була призначена нагорода. З іншого боку, багато років вони з Люком були приятелями, і Люк клявся, що він зовсім не такий уже й поганий. Це був мій дядько Далт, і я відчував, що якщо він рушить занадто швидко, гнучкі джгути його мускулів розірвуть на шматки жовту сорочку….

— Ти пам'ятаєш Далта — мого військового радника, — сказав Люк.

— Пам'ятаю, — похмуро сказав я.

Далт пильно дивився на чорні смуги в повітрі між нами, танучі, мов дим. Потім він дійсно посміхнувся, зовсім трішки.

— Мерлін, — сказав він, — син Амбера, Принц Хаосу, людина, яка копала мені могилу.

— Що? — Запитав Люк.

— Маленький розмовний гамбіт, — відгукнувся я. — У тебе гарна пам'ять, Далт… на лиця.

Він посміхнувся.

— Важко забути могилу, яка сама відкривалася — сказав він. — Але з тобою я не в сварці, Мерлін.

— І я… тепер, — сказав я.

Тоді він хрюкнув, я хрюкнув у відповідь і став вважати, що нас один одному представили. Я повернувся до Люка.

— Були неприємності з дорогою? — Запитав я.

— Ні, — відгукнувся він. — Взагалі нічого схожого на історії, що я чув про Чорну Дорогу. Часом виглядає трохи похмуро, але реально нам не загрожувало нічого, — він подивився вниз і посміхнувся. — Звичайно, шириною вона лише кілька ярдів, — додав він, — і тут найширше місце.

— Однак, — сказав я, відкриваючи канали почуттів і вивчаючи еманації стежки Логрусовим зором. — Дещо, по-моєму, могло й погрожувати.

— Гадаю, нам щастило, — сказав він.

І знову засміялася Найда, а я відчув себе дурнем. Присутність ті'га, як і моя власна, згладжувало страшні впливи дороги Хаосу в царстві Порядку.

— Вважаю, компанія в тебе везуча, — сказав я.

— Чи немає в тебе бажання розжитися конем, Мерль? — Сказав він потім.

— Гадаю, ти маєш рацію, — погодився я.

Я боявся користуватися магією Логруса і привертати увагу до місця мого розташування. Але я вже дізнався, що спікарт можна використовувати на подібний манер, і я увійшов до нього своєю волею, потягнувся, підтягнувся, здійснив контакт, викликав…

— Буде через хвилину, — сказав я. — Ти говорив щось про те, що ми їх наздоганяємо?

— Мені про це сказала Найда, — пояснив він. — Вона дивовижно тримає контакт з сестрою… не кажучи про високу чутливість до самої стежки.

— І багато знає про демонів, —