Джонатан Свіфт - Мандри Гуллівера

їх; можу навчити його робітників виготовляти такі труби, розміри яких будуть пропорційними всім речам у його королівстві, і найдовші не мусять мати більше ста футів. Що двадцять чи тридцять таких труб, начинених відповідною кількістю пороху або куль, за кілька годин завалять мури найбільшого в його королівстві міста або зруйнують усю столицю, якщо вона заперечуватиме необмежену його владу. Розповівши про це, я уклінно запропонував йому свої послуги в цій справі на ознаку моєї вдячності за його ласку та опіку.

Моя пропозиція і опис цих пекельних машин завдали королю жаху. Він був безмірно здивований, що нікчемна, непомітна плазуча комаха (так він назвав мене) може плекати такі нелюдські думки і так звикла до них, що цілком спокійно розповідає про криваві страхіття, заподіювані руйнівними машинами, які, безсумнівно, вигадав якийсь лихий геній, ворог роду людського. Щодо нього самого, то, хоч як кохається він у нових винаходах у галузях мистецтва та природознавства, але йому легше було б позбутися половини свого королівства, ніж використовувати такі винаходи. Мені ж він порадив ніколи не згадувати про це, якщо я хоч трохи шаную своє життя.

Ось вони, наслідки недостатнього виховання й короткозорості! Обдарований усіма якостями, що забезпечують йому повагу, любов та пошану, дуже здібний, розумний, освічений, талановитий монарх, майже обожнюваний своїми підданцями, з якоїсь непотрібної, незрозумілої європейцям дріб'язковості відмовляється стати цілковитим господарем життя, волі й майна свого народу. Кажучи таке, я ні в якій мірі не хочу применшувати заслуги цього дійсно прекрасного короля, хоч і розумію, що моя розповідь принизить його перед очима читача-англійця. Я зараховую цей дефект до тих, що походять від їхньої темноти, бо вони ще й досі не зробили з політики науку, як це вдалося найгострішим умам Європи. Пригадую також, що одного разу я сказав про тисячі книжок, написаних нами в справі мистецтва керування, але це (всупереч моєму бажанню) лише пошкодило нам, на його думку. Він вважав за злочин будь-які каверзи, таємність або хитрування з боку короля і його міністрів і не розумів, про яку державну таємницю я говорю, якщо не йдеться ні про ворожу, ні про суперницьку державу. На думку його величності, керівникові потрібні лише здоровий розум, почуття справедливості, милосердя, швидкість під час розгляду справ та ще декілька якостей, настільки ясних для кожного, що про них не варто й згадувати. І він упевнено сказав, що той, хто зумів би виростити два колоси на місцині, яка до того часу родила тільки один, зробить для людства і для своєї країни куди більшу послугу, ніж усі політичні діячі разом.

Освіта цього народу дуже вузька — вони вивчають лише етику, історію, поезію та математику; і останню знають досконало. Але в математиці їх цікавить лише корисне застосування її в житті — для поліпшення сільського господарства та техніки, за що у нас їх шанували б мало.

Що ж до абстрактних ідей, суті речей і трансцендентності їх, то вони аж ніяк не вміщуються їм у головах.

Жоден закон у цій країні не має слів більше, як є літер в абетці, що складається з двадцяти двох знаків, але й таких довгих законів у них обмаль. Всі їх викладено найстислішими та найзрозумілішими виразами. Щоб тлумачити їх по-своєму, вони не досить хитрі, а за роз'яснення закону на письмі винного карають смертю. Проводження судових — чи то цивільних, чи то карних — справ дуже нескладне, і вони не можуть похвалитися тут надзвичайною якоюсь умілістю.

Як і китайці, вони споконвіку знають мистецтво друку, але бібліотеки їхні невеликі. В найбільшій, як вони вважають, книгозбірні — королівській, — звідки мені дозволено було брати яку завгодно книгу, налічують не більше як тисячу томів, розміщених у галереї з тисячу двісті футів завдовжки. Для читання королевин столяр спорудив мені в одній із кімнат Гламделкліч дерев'яне приладдя у формі драбини двадцять п'ять футів заввишки, кожен щабель якої мав до п'ятдесяти футів завдовжки. Проти драбини ставили, притуливши її до стіни, книжку, яку я збирався читати; я піднімався на верхній щабель, повертався обличчям до книги й починав з верху сторінки. Зробивши, залежно від довжини рядка, вісім-десять кроків з правого боку до лівого і назад, я, коли рядки опускалися вже під поле мого зору, і сам опускався на нижчий щабель і так доходив донизу, після чого піднімався знову і таким самим способом починав читати наступну сторінку. Перегортав їх я обіруч, і це не завдавало мені великого клопоту, бо папір був не товщим за наш картон і в найбільших фоліантах був не довшим за вісімнадцять чи двадцять футів.

Стиль книжок — ясний, мужній і плавний[51], але не барвистий, бо вони уникають повторення зайвих слів і різноманітних виразів. Я перечитав багато їхніх книжок, особливо історичних і з питань моралі. Між іншим, мене дуже потішив маленький старий трактат, який завжди лежав у спальні Гламделкліч і належав її виховательці, поважній літній жінці, що цікавилася творами з питань релігії та моралі. Книга говорить про вади породи людської і користується великим авторитетом тільки серед жінок та простого люду. Мені, проте, цікаво було подивитися, що каже на таку тему місцевий письменник. Автор, як виявилося, повторює всі звичайні фрази європейських моралістів, показуючи, яка то мала за природою своєю, нікчемна і безпорадна істота — людина, що нездатна захищати себе від негоди та люті звірів; наскільки вищі проти неї одна тварина своєю міццю, друга — прудкістю, третя — завбачливістю, четверта — працьовитістю. Він додає до цього, що останніми сторіччями занепаду природа вироджується і продукує лише маленьких недоносків проти того молодняка, який народжувався раніше. На його думку, є багато підстав гадати, що представники породи людської спочатку були не тільки більших, але за давніх часів і велетенських розмірів; так кажуть історія та перекази і стверджують величезні кістки та черепи, викопані по багатьох місцях королівства і куди більші від кісток теперішньої здрібнілої людської раси. Він запевняє, ніби самі закони природи вимагають, аби спочатку нас було створено більшими та дужчими і ми не гинули від кожного незначного випадку — черепиці, яка впаде з будинку, каменя, кинутого хлопцем, або струмка, де ми потопаємо. З цих міркувань автор виводить кілька правил моралі, корисних у практичному житті, але повторювати їх тут нема чого. Я не міг не замислитися над питанням, чому всі так люблять розводитися на теми моралі і бувають невдоволені та скаржаться на нашу боротьбу з природою. Я гадаю, що по ґрунтовному