Джонатан Свіфт - Мандри Гуллівера

Щодо їхніх військових справ, то тубільці пишаються тим, що королівська армія складається із ста сімдесяти шести тисяч піхоти й тридцяти двох тисяч кінноти; хоч навряд чи можна назвати армією зборища крамарів по містах і фермерів у селах, які перебувають під командою виключно поміщиків та дворянства і не отримують ніякої платні або іншої якої винагороди. Щоправда, вони досить добре муштровані та дисципліновані, але чи могло б же бути інакше, коли кожен фермер служить під началом свого поміщика, а городяни підлягають місцевій старшині, обраній, як у Венеції, балотуванням?

Мені не раз випадало бачити столичну міліцію під час муштри коло Лорбрелгреда, на військовому плацу, двадцять квадратних миль завбільшки. У вправах ніколи не брали участі більш як двадцять п'ять тисяч піхоти і шість тисяч кінних одразу, але я не міг підрахувати їхньої кількості: таку величезну вкривали вони площу. Кавалерист на коні мав близько ста футів заввишки. Я бачив, як увесь цей корпус за командою враз витягав із піхов свої шаблі й вимахував ними в повітрі. Не можна уявити собі грандіознішої та дивовижнішої картини. Здавалося, ніби спалахнули десять тисяч блискавок, укриваючи собою все небо.

Мені цікаво було знати, як то сталося, що монарх, володіння якого відрізані від усього світу, дійшов думки про армію і навчив військової дисципліни своїх підданців. Із розмов і з прочитаних книжок я довідався, що протягом багатьох сторіч вони хворіли на недугу, спільну для всього людства: дворянство намагалося поширити свої права, народ боронив свою волю, а король хотів бути абсолютним монархом. Усе це, на щастя, врівноважуване законами королівства, порушувалось іноді тою чи іншою з трьох сторін і не раз призводило до громадянської війни, якій поклав край дід теперішнього короля, порозумівшися зі всіма партіями. І відтоді, за спільною згодою, сформовано міліцію, готову якнайточніше виконувати свої обов'язки.

Розділ VIII

Король і королева від'їжджають подорожувати до своїх кордонів. Автор супроводить їх. Докладна розповідь про те, в який спосіб покинув він країну. Автор повертається до Англії.

У мене завжди було передчуття, що рано чи пізно я знову буду вільний, хоч сказати, як те станеться, або скласти більш-менш надійного плана втечі — я не міг. Корабель, яким я прибув, був першим, баченим велетнями, і король видав наказа витягти на берег усяке нове судно, що з'явиться, і разом з пасажирами та екіпажем привезти на возі до Лорбрелгреда. Йому дуже хотілося знайти жінку, таку на зріст, як я, щоб мати від мене потомство. Але я радше наклав би головою, ніж погодився б на нещастя залишити нащадків, які, немов приручені канарки, мали жити в клітках; та ще їх, мабуть, продавали б на втіху місцевим вельможам. Щоправда, зі мною поводилися цілком чемно. Я був улюбленцем великого короля та королеви, і мною опікувався увесь двір; але все це робилося коштом моєї людської гідності, і я ніколи не забуду відчуття приниження, якого раз у раз зазнавав там. Мені хотілося жити серед рівного мені народу і ходити по вулицях, не страхаючись, що тебе розчавлять, мов жабу або маленьке щеня. На щастя, воля прийшла скоріше, ніж я того сподівався, і незвичайні подробиці цієї історії я перекажу негайно, не ухиляючись ні на крок від істини.

Я прожив уже два роки в цій країні, і на початку третього мені з Гламделкліч довелося бути супутником їх величностям у подорожі до південного берега королівства. Мене, як я вже казав, возили в дорожнім ящику, що являв собою дуже зручну кімнату з двадцять футів завширшки. До чотирьох кутків стелі на шовкових нитках я почепив гамак, що зменшував тряску під час переїзду конем і правив мені за ліжко, коли я дорогою хотів спати. У даху, над самим гамаком, столяр, на моє прохання, пропиляв продухвину з квадратний фут завбільшки, щоб у спеку я спав при свіжому повітрі. Продухвину ту я міг затуляти дошкою, що рухалася в жолобках.

Добувшись кінцевої мети подорожі, король вирішив відпочити кілька днів у своєму палаці коло Фленфлесніка — міста миль за вісімнадцять від узбережжя. Гламделкліч і я дуже втомилися. Я трішки застудився, а бідна дівчинка почувала себе такою слабою, що мусила сидіти в кімнатах. Мені кортіло побачити океан, бо тільки ним міг би я втекти звідти, і, вдаючи з себе зовсім хворого, я просив віднести мене до моря подихати свіжим повітрям і відрядити зі мною пажа, якого я дуже любив і на якого мене іноді звіряли. Ніколи не забуду, як неохоче дала свою згоду Гламделкліч, як зворушливо наказувала вона пажеві доглядати мене і як ревно плакала, прощаючись зі мною, немов передчувала те, що мало статися. Хлопець забрав мене разом із ящиком і через півгодини приніс на скелястий морський берег. Тут я звелів йому поставити ящик на землю, підняв одну з віконних рам і почав сумно дивитися на море. Почуваючи себе погано, я сказав пажеві, що хочу трохи здрімнути в гамаку, щоб дістати полегшення, і ліг, а хлопець щільно причинив вікно, щоб я не застудився. Я невдовзі заснув; паж же, гадаю, не перечуваючи ніякої небезпеки, пішов пошукати пташиних яєць між скель, бо зі свого вікна я й раніше спостерігав, як він шукає їх і знаходить по одному чи двоє в розколинах. Не знаю, чи й справді воно було так, але я раптом прокинувся, почувши, що хтось тягне кільце, закріплене до верхньої дошки ящика, щоб його легше було нести. Далі я відчув, що ящик піднесло високо вгору й потягло вперед з неймовірною швидкістю. Від першого поштовху я ледве не випав з гамака, але згодом розхитування стали спокійніші. Я раз у раз кричав якомога голосніше, та тільки без ніяких наслідків. Визираючи у вікно, я бачив лише небо та хмари. Над головою я чув шум наче від помаху крил і помалу почав усвідомлювати собі ввесь жах мого становища. Я зрозумів, що якийсь орел схопив дзьобом кільце мого ящика і тепер летить, щоб із висоти скинути його на скелю, де він розіб'ється, немов панцир черепахи, а орел витягне мій труп і склює його. Ці птахи дуже розумні та обдаровані надзвичайно гострим нюхом, що дозволяє їм знаходити поживу, заховану краще, ніж ото був я за дводюймовими стінками скриньки.

Незабаром шум посилився, помахи крил почастішали, і ящик заколивався, наче вивіска в