Ю. Несбе - Пентаграма

Він роздягся і ліг у ліжко. Минулої ночі він прибрав ковдру і сьогодні вкрився лише підковдрою. Уві сні він заплутався, потрапив ногою в отвір, намагаючись вирватися, перелякавсь і прокинувся від тріску тканини, що рвалася. Темрява за вікном уже починала яснішати. Він відкинув підковдру на підлогу й відвернувся до стіни.

Потім прийшла мара. Вона навалилася йому на груди і притиснулася губами до його губ. Голова запаморочилася. Мара схилилася до самого вуха і гаряче в нього дихнула. Вогнедишний дракон. Безсловесне повідомлення з автовідповідача. Вона шмагала його по ногах і стегнах, і біль був солодким, і вона говорила, що скоро він не зможе любити нікого, крім неї, тому треба звикати.

Лише коли над дахами будинків зійшло сонце, вона залишила його у спокої.

Розділ 19

Середа. Під водою

Час наближався до третьої години. Харрі припаркувався поряд із Фрогнербадом – тепер йому стало ясно, де збираються всі ті, хто ще залишився в Осло. Перед квитковими касами вишикувалася майже стометрова черга. Поки розпарені тіла крок за кроком просувалися до цілющої хлорованої вологи, він вирішив почитати «ВГ».

Новин у справі про серійного вбивцю не було, проте газетярі все ж нарили матеріалу аж на чотири сторінки. Туманно-загадкові заголовки були звернені до тих, хто вже деякий час стежив за розвитком подій. З’явилося нове словосполучення – «справа про велокур’єра-маніяка». Усе було знайоме, поліція особливо не відрізнялася від газетярів, і Харрі припустив, що вранішні наради редакції на Акерсгата, як дві краплі води схожі на вранішні наради слідчої групи. Він побачив заяви все тих же свідків (які в інтерв’ю згадали навіть більше, ніж на допитах), ознайомився з соціологічними опитуваннями (де люди говорили, що їм страшно, моторошно або страшенно моторошно), а також прочитав думку служб кур’єрської доставки, які вимагали компенсації, оскільки тепер велокур’єрів нікуди не пускали, працювати стало неможливо, і взагалі – поліція мусить упіймати цього типа. Припущень про зв’язок «справи про велокур’єра» зі зникненням Лісбет Барлі більше не будували, тепер про це говорили на повний голос, як про встановлений факт. Під величезним заголовком «Замінюю сестру» красувалося фото Тойї Харанг і Віллі Барлі перед Національним театром. І підпис: «Енергійний продюсер не збирається змінювати плани».

Харрі пробіг очима текст статті й зупинився на словах Барлі:

«The show must go on» – «вистава триває». У нашій професії це не просто легковажна заява, але сувора правда, написана кров’ю. Я знаю: хай там що, Лісбет з нами. І ця п’єса – знак поваги Лісбет, великій артистці, яка ще не розкрила свого таланту, але вона обов’язково його ще розкриє, я не можу повірити в зворотне!

Нарешті потрапивши всередину, Харрі не відразу зміркував, куди йти. Востаннє він був у Фрогнербаді двадцять років тому. Хоча, по правді кажучи, нічого особливо не змінилося, хіба що підновили фасади та додали високу синю гірку. А в іншому  – той самий запах хлору, легкі дрібні крапельки води в повітрі над басейнами, що грають маленькими веселками, шльопання босих ніг по асфальту, черга тремтячих дітей у мокрих плавках у тіні перед кіоском.

Ракель і Олега він знайшов на газоні біля басейнів.

– Привіт. – Губи Ракель усміхнулись, а очей не було видно за великими сонячними окулярами «Гуччі».

Вона була в жовтому купальнику. Мало хто з жінок не побоїться надіти жовтий купальник – Ракель була однією з них.

– Знаєш що? – запитав Олег, схиливши голову набік і намагаючись витрусити з вуха воду. – Я стрибнув із «п’ятірки».

Харрі сів поруч, на траву, хоча на великому пледі було досить місця.

– У, брехуняка!

– А от і ні! Стрибнув!

– З п’яти метрів? Та ти каскадер!

– А ти теж стрибав із «п’ятірки», Харрі?

– А то!

– А з «сімки»?

– Та-а-ак, було діло. Стрибав, іще й як!

Харрі виразно подивився на Ракель, але та спостерігала за сином. Олег перестав трясти головою й запитав завмираючим голосом:

– А з «десятки»?

Харрі повернув голову до вишки, звідки доносився радісний виск і нечасті мегафонні команди рятувальників. Десятка. Вишка здавалася чорно-білою літерою Т на тлі синього неба. Ні, востаннє він був у Фрогнербаді не двадцять років тому, а трохи пізніше. Однієї літньої ночі вони з Крістіною перелізли через огорожу, здерлися на вишку і лягли поруч на самому верху. Так вони і лежали під зоряним небом. Лежали й розмовляли. Він тоді вірив, що більше в житті нікого не полюбить.

– Ні, з «десятки» я не стрибав, – сказав він.

– Ніколи? – У голосі Олега Харрі почув розчарування.

– Ніколи. Тільки пірнав головою вниз.

– Пірнав? – підстрибнув Олег. – Так це ж іще крутіше! А це всі-всі-всі бачили?

– Ні, це ж було вночі. Навкруги зовсім нікого не було.

Олег зітхнув:

– А навіщо тоді показувати, який ти сміливий, коли тебе однаково ніхто не бачить?…

– Я теж іноді над цим замислююся.

Харрі спробував упіймати погляд Ракель, але її сонячні окуляри були занадто темними. Вона зібрала сумку й наділа поверх купальника футболку та коротку джинсову спідницю.

– Але це важче, – додав він. – Коли ти сам, і ніхто тебе не бачить.

– Спасибі, що погодився мені допомогти, Харрі, – подякувала Ракель. – Це дуже мило з твого боку.

– Мені й самому приємно, так що можеш не квапитись. Я тут буду, скільки тобі треба.

– Скільки треба дантистові, – поправила вона. – Сподіваюся, це буде недовго.

– І як увійшов у воду? – не відставав Олег.

– Як завжди, – відповів Харрі, продовжуючи дивитися на Ракель.

– До п’ятої повернуся, – сказала вона. – Не змінюйте місце.

– Ми нічого змінювати не будемо, – запевнив Харрі й тут же пошкодував про сказане. Не кращий час для пафосу. Будуть випадки і зручніші.

Він провів її поглядом, думаючи про те, наскільки важко, напевно, записатися до стоматолога в сезон відпусток.

– Хочеш подивитись, як я стрибаю з п’ятірки? – запитав Олег.

– Ще б пак! – відповів Харрі, знімаючи футболку.

Олег подивився на нього:

– Ти що, Харрі, ніколи не засмагаєш?

– Нікóли.

Спочатку кілька разів стрибнув Олег. Потім Харрі зняв джинси і піднявся на трамплін разом із ним. Там він заходився пояснювати Олегу, як правильно стрибати. Деякі в черзі несхвально косилися на вільні сімейні труси Харрі із зірками Євросоюзу.

– У повітрі ти летиш горизонтально, – пояснював Харрі на пальцях. – Вигляд поганенький. Народ думає, що ти впадеш плазом, але в останню мить… – стиснув він великий і вказівний пальці, – ти групуєшся і падаєш у воду водночас руками й ногами.

Холе розбігся і стрибнув. Перш ніж він згрупувався