Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

22

У березні Ольга із сусідкою, яку звали теж Ольгою, підстригли Марійку. Тепер у неї було коротке волосся по плечі і вона його ніяк не зачісувала. Вона собі завжди казала, що її краса ховається у косі і якщо ту косу розплести, то вона стане людиною, котру можна буде назвати вродливою.

- Ну, ти нас дивуєш, Марійка! - казали однокласниці у школі. - Того тижня ти підстриглася, а цього тобі купили джинсові штани.

Марія справді, була тепер красивою: із новою зачіскою і із новими бурячковими джинсами вона привертала увагу не лише однокласників, а й прохожих людей.

 

- Я була навіть гарніша за дружок, - виповідає свою історію Світлана. - Мій білий костюм усім сподобався.

- Тепер будеш мати що брати на екзамени, - роздивляється піджак Ольга.

- Свєтка, даш мені піджак свій білий на екзамен? - випрошує Марійка.

- Не знаю. Якщо у мене не буде екзамену у той день, то я тобі дам. Світлана так подобріла до Марійки через те, що та дозволяла іноді брати їй свою футболку.

Якось випадково Марія глянула у вікно і її очі прилипли до вродливої дівчини із каштановим волоссям.

 «Яка гарна! - промайнула думка у її голові. -У неї ж така сумочка, як і у Свєтки. Боже! Та це ж вона! Що це в неї за футболка така? І нові босоніжки? Але ж усе так гарно їй пасує. Це, мабуть, моя футболка, яку вона мені купила. От, морда! Уже собі наділа».

- Як я тобі? – заходячи, вона промовила.

- Класно! А чого це на тобі моя футболка? Це ж моя?

- Твоя. Гарна?

- Я ж не таку хотіла.

- Але ж я гарнішу купила за ту, що ти хотіла. Ще й з замочком.

- Ану, пройдися туди. Я гляну.

- Я сертифікати продала по двадцять гривнів кожний.

- Гарні босоніжки.

- А знаєш, у моєї однокурсниці такі ж туфлі, як і у тебе!

- То не туфлі, то теж босоніжки, тільки трохи осінні.

 

Не встигли сестри споглянутися, як то уже літо прийшло. Час їхати в село.

- Руслан буде такий радий, - каже Геня, - а то він там трохи сумує сам.

- Аж не віриться, що я побачу Руслана, - радіє Марійка.

- Скажіть Русланові, щоб не їхав геть, поки я не приїду, - просить Світлана.

- Добре.

- Руслан такий чемний, нікуди без дозволу не ходить, постійно мене слухає.

- Цікаво, який він на вигляд. Він уже виріс, змінився, уже не такий якого ми знали колись.

- Він дуже любить хліб з смальцем. Як приїхав, то зразу спитався чи в мене є жир. Я засміялась і показала йому ціле відро натопленого смальцю.

- А він високий?

- Ой, дуже високий! І худий в придачу, але то нічого, у селі поповніє. Ще він дуже загорілий.

- Чи він розмовляє на українській мові?

- Як хоче, то розмовляє.

 

- Які гарні курочки! - каже одна жінка.

- Що то там в тебе? - питає інша, підходячи.

- Циплята, - відповідає Марійка, продовжуючи далі відривати скибочки булочки і кидати їх у ящик.

Через вікно дверей внучка помічає бабу. Вона швидко іде і задирає голову, ніби підносячи себе до неба. У її руці залізна, коричнева палиця, із чорною ручкою. Із нею вона ніколи не розстається, як іде кудись далеко, а тим більше, коли їде. Пізнього вечора Євгенія завжди почувається безпечно, оскільки коло неї її надійний і захисний коштур, як вона його називає. Ніякий забіяка їй тоді не страшний.

- Треба уже іти.

Вони беруть сумки у руки і виходять на перон.

- Поїзд на третій колії.

Минаючи одну колію, вони помічають вагони із молодими людьми у військовій формі. Юнаки усі пильно спостерігають за Марією, а деякі посвистують до неї. І це не дивно. Хто б міг втриматися не витріщати очі на неї? Вона ж тепер змінилася, зовсім не схожа на ту, якою була торік. Виглядає вона на усі вісімнадцять, хоч їй буде тільки п'ятнадцять в серпні.

 

- Аж не віриться, що я знову тут.

- Руслан з дідом десь сплять.

- А ми їх зараз розбудимо.

Гавкає Муха.

- Мушка гавкає, - радіє Марійка.

- Не гавкай, то свої.

- Муха, здоров. Це я, - гладить собаку по голові.

- Усі сплять. Ніхто не чує, - відчиняючи двері. - Заходь. Муху будеш завтра гладити.

- А моя Ціпа ще жива?

- Жива. Вона тепер стала красивим півнем, - вмикає світло.

- Ой, то гості приїхали, - встає із ліжка Володимир у одних трусах. - Дай, я тебе поцілую.

Цілує Марійку, котра знімає светр.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍