Fill - Артефакт Провідника, Fill

Розділ 36: Знову плани

Сильва й Ларс виглядали такими, що планують щось масштабне, і для Ноеля це вже стало звичним — хаос і абсурд на кожному кроці. Ларс, хоч і мовчав більше за Сильву, мав свій характер, який не піддавався логіці, і тому все йшло за планом — лише не зовсім за його планом.

З ранку Сильва, виявляється, вже зібрав їх для відправлення до храму тьми. Ноель не розумів, чому саме зараз, і що взагалі могло спонукати їх знову йти в це місце, яке вони вже встигли перевести на новий рівень абсурду. Сильва до Ларса звертався так, наче це його старий друг, а він лише намагався вловити, де опинився.

— Ти вже в курсі, що нас чекає в храмі, Ларсе? — Сильва кидав питання без будь-якого натяку на серйозність, і Ларс не відповідав, хоча його погляд був важким, спокійним, навіть дещо загрозливим.

— В курсі, — нарешті відповів Ларс, і в його голосі Ноель почув ту ж саму відсутність емоцій, як і в Сильви, тільки його божевільність була набагато більш холодною.

Ноель стояв осторонь, намагаючись не виглядати як повний придурок, але це складно, коли двоє людей поруч з ним приймають безпосередньо божевільні рішення.

— Храм тьми, це наш шанс зробити все швидше, — сказав Сильва, звертаючись вже до Ноеля, і на його обличчі з’явилася та сама всмішка, від якої йому ставало ще страшніше.

Ноель не міг зрозуміти, чому вони так спокійно обговорюють те, що вже неодноразово перетворювалося на хаос. Ніхто не задавав питання, чому це все відбувається, і що ми шукаємо.

— Вірно, — підтвердив Ларс, — але знаєш, що саме? Це буде… цікаво.

Вони обидва знову сміялися.

Ноель вже не знав, як реагувати. Йому важко було прийняти той факт, що тепер він у команді з двома людьми, котрі не зовсім розуміли межі реальності, але виглядало це так, ніби він єдина нормальна людина.

Ноель слідкував за ними, поки вони зібрали всі необхідні речі для подорожі. Сильва вже кілька разів уперше звернувся до Ларса з якимись умовними запитаннями, а той, здавалось, не брався до розмови і лише мовчки кидав на них погляд, який більше нагадував спостереження за експериментом.

Вже коли вони вирушали, у Ноеля з’явилось відчуття, що це буде ще одна з тих подорожей, яка обов’язково принесе йому більше проблем, ніж рішень.

— Храм тьми, — прошепотів він, здавалося, більше для себе. — Ми вже все перетворили в якийсь безглуздий цирк.

Сильва знову скинув на нього погляд, у якому була байдужість, яку він вже почав звикати сприймати як норму.

— Краще йти, ніж стояти тут і нарікати на долю, — відповів він, ніби це була дуже очевидна річ.

Ларс лише злегка нахмурився, погляд був не зловісним, а стримано сумним. Йому здавалось, що кожен крок наближає їх до чогось дуже важливого, але він сам не міг до кінця зрозуміти, що саме це таке.

— Храм... — промовив він, коротко, — місце, де ми можемо або зруйнувати, або створити новий початок.

Сильва лише знизав плечима.

— Ти говориш так, ніби ми збираємось щось змінювати, — сміючись додав він. — Та все просто — йдемо по перемогу, і всі ці твої високі слова… це просто прикраса для дороги.

Ноель почував себе абсолютно безпорадним. Він знову почав думати про те, чому, чому саме йому доводиться бути тут, серед двох людей, чия реальність абсолютно не схожа на його власну.

Подорож до храму тьми була для нього ще одним випробуванням, яке ставило питання не про те, чи він виживе, а про те, чи зможе зберегти хоча б якусь частину свого здорового глузду.

Наближалась ніч, і ще не раз, перш ніж дістатись храму, Сильва і Ларс обговорювали свої «плани» щодо того, що вони будуть робити всередині.

Ноель уже не запитував — не тому, що не було питань, а тому, що відповіді, які вони давали, здавались йому ще більшими абсурдами.

Шлях до храму тьми був довгим, і Сильва, здається, вже сприймав його як чергову пригоду. Ларс, хоч і мовчав більшу частину шляху, іноді кидав на них погляд, що видавав його думки, які не можна було прочитати. В його очах було щось важливе, але таке далеке, що було неможливо зрозуміти, про що саме він думає.

Ноель не мав жодного уявлення, чому їхній наступний крок має бути в цей храм. Чому зараз? Чому знову? Всі його запитання залишались без відповідей, і тільки хаос, який створював Сильва, а тепер і Ларс, здавався єдиною постійною у цьому всьому.

— Ви точно впевнені, що це правильний шлях? — запитав Ноель, спостерігаючи за тим, як Сильва вже вдруге влаштовує «ревізію» свого спорядження. Він намагався зрозуміти, як можна так спокійно вести себе, коли попереду їх чекає місце, яке мало стати для них точкою невідомості.

— Все під контролем, карапузе, — відмахнувся Сильва, навіть не дивлячись на нього. — Храм тьми — це як черговий бар’єр на нашому шляху. Пройдемо — буде ще цікавіше.

Ларс не сказав ані слова. Він просто кивнув, його важкий погляд говорив більше, ніж будь-які слова.

Ноель лише зітхнув. Чим більше він слухав Сильву, тим менше йому ставало зрозуміло, чи вони взагалі розуміють, куди йдуть. Все виглядало так, ніби вони просто шукають чергову можливість розв'язати ще одну проблему, що врешті-решт призведе до ще більшого безладу.

Вони йшли через ліс, дерева, що опліталися між собою, створювали дивні тіні. Весь ландшафт навколо здавався неприродним, і Ноель відчував, що вони наближаються до чогось великого. Храм тьми був десь попереду, і він відчував його присутність, хоч ще не бачив.

— Потрібно просто йти, — мовив Ларс, знову порушивши тишу. — Якщо ми вийдемо на шлях, яким уже ходили, то кожен наш крок буде схожий на останній.

Сильва тихо сміявся, ніби обидва ці речення не мали жодного сенсу. Але Ноель замислився. Це не була просто чергова місія. Це був шлях до чогось більшого, і він був переконаний, що те, що вони знайдуть в храмі, змінить все.

— Що чекає нас всередині? — запитав він, і голос його видавав більше тривоги, ніж він сам хотів зізнатися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍