Андрій Касьянюк - Химерники. Влада народу, Андрій Касьянюк

– Але ж лапки – він химерник! Останній відомий! – вигукнув один з полковників.

– Ну не вб’є, а покалічить до обрубка. Від химерника то що треба, щоб останнім не залишився? – незадоволено відповів Зінченко.

Всі знов помовчали.

– Смерть Чіпки конче не бажана. Чи можливо умовити Орлика відмовитися від заміни? Щоб він сам вийшов проти гетьмана? – спитав один з опозиціонерів.

– Тоді він помре, – відмітив Зінченко.

– Він би і так помер. Сумніваюся, що він би відступився, не прийди Чіпка йому на допомогу.

– Ну він же не самогубець. Чи що, ви саме так вважаєте?

– Ну… – той не знайшовся із відповіддю.

– Орлик хоче створити мученика? – зробила припущення Василина.

– Так, – Дем’ян згідливо кивнув. – Я не читаю думки Пилипа, але він певною мірою ідеаліст. Ну і патріот. Тому в цьому питанні вважаю саме так: йому потрібен мученик. І син гетьмана, а водночас єдиний відомий, чи навіть узагалі останній химерник, підходить на цю роль краще за нього.

– То ми маємо щось робити? – спитала Василина.

При цьому тіло жінки покинула розслабленість – пані полковниця-опозиціонер сіла прямо, поклала руки на стіл, та глянула на поплічників серйозним поглядом.

– Піти проти гетьмана? – боязко спитав один із полковників.

– Так. Орлик же хотів розворушити незадоволених гетьманом. То чому ми не ворушимося? – відповіла Василина, подивившись у вічі тому полковнику.

Той промовчав. Втім, його обличчя не виражало згоди.

– Пилип прислав лист із запрошенням на виправу, – як би у повітря, ні до кого не звертаючись, сказав Дем’ян. – І порадив узяти якомога більше супутників.

– Значить, візьмемо, – упевнено рубануло словами Василина.

– А на що саме ми розраховуємо? – незадоволено зітхнувши, але по-діловому зібравшись, спитав Зінченко. – Що Чіпка програє, чи здобуде перемогу?

– Якщо Чіпка здобуде перемогу, то питання з Вишневецьким буде вирішено, – сказав Лубко. – Почнеться розподіл влади. І, якщо ми покажемо силу під час смерті гетьмана – тобто, приведемо якомога більше людей, то нам дістанеться більше влади. Але, якщо Чіпка зазнає поразки… – тут напівсивий полковник задумався; а коли продовжив, то казав обережно, повільно: – Вишневецький злопам’ятний. Якщо ми вийдемо проти нього, то він захоче помститися. Тож ми маємо знайти собі силу… показати йому силу: показати народ, котрий прийшов на наш клик. Тоді він не зможе безчинно помститися нам. А там… – неофіційний голова опозиції знов задумався; і знов продовжив: – Зібравши багато народу, ми і цьому самому народу нагадаємо про те, що він може виказувати незадоволення, і, коли через рік будуть вибори гетьмана, то, упевнений, люди, що не струсили вийти саме що проти гетьмана, вони не струсять вийти знов. А вийти певно прийдеться, – невисокий та неміцний чоловік зітхнув та покивав.

– Але людей має бути дуже багато, – відмітив Зінченко. У його голосі майже не було незадоволеності, а погляд його трохи розкосих очей, котрими він дивився на Дем’яна, не виражав неприязнь; хоч він і не бажав, щоб гетьманська булава опинилася саме у його хитрованських руках.

– І ми маємо привести якомога більше людей, – рішуче сказала Василина, та плеснула долонями по столу.