Юлія Богута - Совість для диявола, Юлія Богута

— Магія нічого не означає, Грейс... — нервово зауважив він, впираючись на кілька секунд лобом в її плече. — Я все одно люблю тебе, навіть без цього зв’язку.

— Але так не має бути, — прошепотіла вона, шукаючи відповіді в його очах. — Вона не приймає мене.

— Але тебе приймаю я, Грейс, — голос Даймонда став напруженим, трохи різким, наче він з усіх сил стримував своє роздратування. Він стиснув її в обіймах, ніби намагався довести їй, що цього достатньо. — Мені байдуже на магію. Що з того, що вона не встановила між нами зв’язок? Це нічого не міняє.

— Без в'язів ти не зможеш стати...

— Я і не прагну цього, Грейс! — гучніше промовив чоловік,  звівшись на коліна та різким жестом запускаючи руки у своє волосся. — Бути Верховним… це не те, чого я хочу. Чому це для тебе настільки важливо?  — розлючений Даймонд відвернувся, ковзаючи глибоким поглядом вздовж стіни за якою я ховалася. Його очі раптово зупинилися на мені, змушуючи захлинутися повітрям.

На мить здалося, що він мене побачив. Що він усвідомив мою присутність. Але перед тим, як я встигла навіть злякатися цієї жахливої думки, спогад розсипався. Розпався на сотні маленьких шматочків. Таких же розтрощених, як і я після побаченого. Шкода, що це не тривало настільки довго, як мені б хотілося. Замість того, щоб магія викинула мене в реальність, вона просто перенесла мене в інший спогад. Я навіть не встигла отямитись, коли навколо знову розплився туман.

Цього разу все було інакше. Тонкі пальці Грейс впліталися в темне волосся якогось  чоловіка, а губи ніжно торкалися його губ. Я з відразою дивилася на їхню постільну сцену, поки поруч зі мною стояв такий самий здивований Даймонд, котрий навіть кроку не міг зрушити від шоку.  Його широкі  плечі сіпнулися,  пальці зімкнулися в кулаки так, що хруснули кісточки.

— Що ти робиш, Грейс? — почувся шепіт коло мого обличчя.

Мені було так боляче дивитися на це, що я не стрималася й торкнулася його плеча. Хоча чудово усвідомлювала, що він не відчує. Що спогади не зміняться і я нічого в них не зміню. Чорні очі різко метнулися в мій бік, і знову, на якусь мить, мені здалося, що він мене бачив. Бачив, як я торкалася його. Як намагалася закрити собою те, на що він дивився. 

Реальність повернулася настільки раптово, що я навіть не відразу усвідомила, що Даймонд повернувся.

— Що ти робиш, Грейс? — запитав він з-за моєї спини.