Квіткова долі - Історія Дор. Кинджал смерті, Квіткова долі

Я вийшла з кухні.
— Та не було нікого! Послухай, забудь усе, що я казала. Чорт, це завжди був ти!

Я вибігла на подвір’я.
— Куди ти?
— Мені треба подихати! — я сіла на байк.

Максим заблокував браму на пульті управління.
— Ти так хочеш їхати в одній сорочці, коли за тобою полює маніяк?
— Чорт, і тут ти правий, — я злізла з байка та побігла в гараж. Узявши пляшку бурбона, який ще був схований, семирічної витримки, відкрила її й почала вливати в себе.

Максим підбіг і вирвав пляшку.
— Досить!

Я почала схлипувати, сльози виступили на очі.
— Я ненормальна, чуєш? — я ударила його в груди. — Нічого не було, я намагалась, чуєш? Але, глянувши в їхні очі, я лише бачила переляк. Переляк в їхніх очах! Така я ненормальна! Чому ти не боїшся мене? Скажи, якого біса ти так дивишся? Чорт, мені зараз голову зірве! Ти маєш жахатися! Я божевільна! Я ледь не спалила єдину людину, яка мене любила! Я стала вбивцею в сімнадцять, а через десять років по тому я прикінчила брата своєї першої жертви! А ще Руда… Я забрала в неї дитину, і врешті вона загинула від того маніяка. Я не захистила її! Це через мене з нею таке сталося! Якби я не вбила її братів, вона б не пішла на слизьку доріжку, не стала б залежною від наркотиків, і ця дитина жила б зі своєю матір’ю! Я монстр, а ти тримаєшся за мене, прокляття! Не дивись так на мене!

— Ш-ш-ш, — він обняв мене. — Ти не монстр. Ну, хіба трішки, — він засміявся, і я посміхнулась. — Ти все зробила, щоб захистити Руду, і ти не винна. Я тебе не покину, запам’ятай це. Є лише ми в цьому світі. Зрозуміло?