Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

Розділ 21

  Згодом до будинку зайшов Амір, який вже встигнув обійти господарство та віддати розпорядження. Помив руки та сів теж за стіл. Під час сніданку він помітив, що його мати змінила своє ставлення до Лесі. А це означає, що невістка почала їй подобатися і це не могло не порадувати Аміра. "Чудово, молодчинко, дівчинко! Умієш подобатися оточуючим, і це я ціную," — подумав він, ледь усміхнувшись про себе.

- Ти сьогодні виглядаєш таким задоволеним,- сказала Ольга Григорівна синові,- рада тебе таким бачити.

- Після того, як одружився, я почуваюся себе набагато щасливішим,- відповів Амір кинувши погляд на Лесю.- Після сніданку продовжу вчити свою дружину їздити верхи.

- Так і я хочу навчитися їздити верхи,- Тамара відставила в бік чашку з кавою,- завжди мріяла про це. Чи можна мені до вас приєднатися? Ну, щоб ти вже заодно і мене вчив.

- Але…,- Аміру цього зовсім не хотілося і він хотів вже відмовити,- можливо...

- Синку, не поспішай відмовляти та засмучувати Тамару. Я переконана, що для тебе це не буде тягарем,- Ольга Григорівна розуміла, що Тамара мала інші приховані мотиви і тому вирішила підтримати її.- Хай спробує. Леся ти ж не проти?

- Ні, я не проти,- Леся витерла губи серветкою,- але остаточне рішення має прийняти Амір.

- Будь ласка,-Тамара прямо зі слізьми на очах подивилася на Аміра, якому вже нічого не лишалося як погодитися і він кивнув головою у знак згоди.- Дякую. Я зараз миттю переодягнуся та піду з вами.

  І Тамара, не гаючи часу, побігла переодягатися, а Ольга Григорівна тільки посміхнулася, подумавши про те, що це чудова нагода для розв’язання проблеми, яка склалася. А саме: або Амір все ж таки зверне увагу на Тамару як на жінку і почне віддавати перевагу їй, або залишиться вірним своїй дружині, цим самим довівши, що дійсно закохався у Лесю і тому одружився з нею.

  А у Тамари буде можливість переконатися у цьому самій: якщо Амір і справді кохає Лесю, то вона це зрозуміє. Ну, а потім Тамара поїде додому сама, нікому не доведеться її відправляти, і при цьому вона не триматиме образи на свою хрещену. І найголовніше, Ользі Григорівні не доведеться виправдовуватися перед кумою за те, що вона не дотрималася свого слова і не одружила дітей. Вона скаже кумі, що понад усе цього хотіла, але нічого не змогла вдіяти: діти самі, без її участі, вирішили, як їм бути, як жити і кого кохати…

  Погода зранку стояла неймовірно чудова. Промені весняного сонця пробиралися крізь залишки ранкового туману. На траві блищали дрібні краплі роси. Повітря було свіже з ароматом квітучих дерев. Чувся спів птахів. Та Леся не звертала на все це увагу, як зазвичай це вона робила, коли опинялася на природі. Її думки були геть про інше і зовсім не про те як повернутися додому. А про цю Тамару, яка як кобра почала кусатися випускаючи свою зміїну отруту.

- Зараз підемо до конюшні,- сказав дівчатам Амір, який з усіх сил намагався не показувати своє незадоволення ситуацією, яка виникла.

  Він планував провести цей ранок наодинці з Лесею, навчаючи її верхової їзди. Хотів із нею поговорити, розпитати й, можливо, нарешті з’ясувати, що вона приховує. Але тепер це не вийде — Тамара зіпсувала його плани, і йому доведеться приділити увагу й їй.

  Амір чудово розумів її наміри. Тамара хотіла йому сподобатися, прагнула зацікавити його як жінка. Не хотіла визнавати, що все, що вона запланувала зруйнувалося і що їй уже не судилося стати його дружиною. Та Тамара була впертою — вона діяла за ретельно продуманим планом.

  Амір навіть скривився подумавши, що вона, мабуть, хоче зачарувати його настільки, щоб він був готовий розлучитися з Лесею й одружитися з нею. Як чоловіка, його це трохи потішило, але насправді він не збирався грати в такі ігри.

  Для нього все це було лише марно витраченим часом. Часом, який він змушений буде присвятити Тамарі, даючи їй зрозуміти, що вона його не цікавить. За інших обставин він би швидко поставив її на місце, але зараз не міг цього зробити. Не міг проявити свій справжній характер, показати, яким є насправді, і зруйнувати той образ, який створив в очах матері, фермерів, працівників.

  Зараз усі вони вважають його невпевненим у собі, тим, хто уникає конфліктів і не може відкрито висловити свою думку. Поступливий, замкнутий… Він прагнув вжитися в цей образ, бо вірив, що саме таким його може любити мати.

  Амір, накидаючи віжки на коня, пригадав, як у дитинстві довго розмірковував над тим, яким має стати, щоб мама його любила й захотіла повернути у своє життя. Зрештою, він дійшов висновку, що повинен бути повною протилежністю самому собі. Він мав стати схожим на Адама, свого молодшого брата, адже саме ним мати не могла натішитися. І тоді Амір вирішив щоразу прикидатися іншим, коли приїздив до неї на ферму. Навіть одягався інакше — просто й скромно.

- Синку, я тебе прямо не впізнаю,- говорив йому, батько коли відправляв його до своєї колишньої дружини з водієм, бо сам не хотів туди їхати.- Навіщо ти так виряджаєшся?

- На фермі всі так ходять, і я хочу виглядати відповідно, — Амір наполовину говорив правду батькові, який так і не здогадувався про справжню причину. Він лише тяжко зітхав, відчуваючи за собою провину й біль через те, що не зміг дати синові повноцінної сім’ї.

- Гаразд, передавай їм там усім привіт, — завжди казав батько наостанок.

  І ось, коли Амір приїжджав на ферму, то виходив із салону автомобіля зовсім іншою дитиною. Такою, якою, як йому здавалося, хотіла бачити його мати. Він майстерно прикидався іншим хлопчиком протягом усіх днів, що проводив на фермі. Радів, що йому це вдавалося, навіть пишався цим. Мріяв стати актором, адже грати когось іншого для нього вже не було проблемою.

  Але справжня проблема полягала в іншому — дорослішаючи, він почав розуміти, що це ненормально. Вся ця гра була якимось божевіллям. Він прикидався іншим лише для того, щоб отримати любов і визнання рідної матері. Намагався виглядати перед нею слабким, беззахисним — тільки б вона його любила.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍