Alina Pero - Вогонь у серці , Alina Pero

Ніка

Я стою біля дверей, навіть не дихаю.

Його голос.

Він тут.

Я чую кожне слово, кожен звук його дихання. Чую, як він сперся на двері, як ковтає повітря перед тим, як сказати щось важливе.

Але я не можу відчинити.

Мені боляче.

Занадто.

Коли ця блондинка сказала, що вона його дівчина, у мене всередині все похололо. Уявлення про нас — про мене й Івана — розбилося на гострі уламки, які тепер ріжуть мене зсередини.

Весь цей час у нього була вона?

Весь цей час я просто жила в ілюзії?

Я чую, як Іван сідає на підлогу за дверима, як його голос змінюється. Він починає говорити про неї.

Я заплющую очі.

Слухаю.

Він відпустив її.

Вона повернулася сама.

Він не кликав її. Не брехав.

Мені хочеться в це вірити.

Коли він каже, що хоче тільки мене, що любить мене, мої ноги підкошуються. Я сповзаю на підлогу, обіймаю коліна.

У грудях стискається щось болюче, гаряче.

Він кохає мене.

Але я боюся.

Я боюся втратити його.

Боюся, що одного дня він піде на виклик і більше не повернеться. Що я залишуся чекати, а потім подзвонять і скажуть: вибачте, але Івана більше немає.

Цей страх пожирає мене зсередини.

Але якщо я його відпущу…

Я буду жалкувати про це кожного дня.

Я не хочу тікати. Не хочу ховатися.

Я кохаю його.

Тому я повільно піднімаюся, притискаю долоню до дверей.

Глибокий вдих.

Потім повертаю ключ.

Двері відчиняються.

Іван різко піднімає голову.

Його очі шукають мої.

Ми дивимося одне на одного.

— Я теж тебе кохаю, — тихо кажу я.

Його погляд змінюється. В очах з’являється щось гаряче, живе. Він піднімається на ноги.

Я роблю крок уперед, і його руки одразу обіймають мене.

— Я боюся тебе втратити, — шепочу я йому у футболку, стискаючи її пальцями.

— Ти мене не втратиш, — Іван хапає моє обличчя долонями, змушує подивитися йому в очі. Його голос хрипкий, емоційний. — Чуєш? Я не піду від тебе.

Моє серце калатає.

Я кидаюся йому на шию.

Він тримає мене так міцно, ніби боїться відпустити.

І я знаю: ми впораємося.