Харукі Муракамі - Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі

знаю. Думаю, що біль однаковий. Однак треба було щось вибрати, то я вибрав ногу». Я тепло йому аплодую і тоді промовляю: «Ось це, власне, і є справжнє життя. Welcome to real life».

Цкуру, нічого не кажучи, дивився у худорляве обличчя давнього друга.

— Ми всі по-своєму наділені свободою. Це сіль цієї притчі.

Сріблясті двері ліфта безгучно відчинилися, і на цьому вони розсталися.

12

Цкуру повернувся до свого токійського помешкання о сьомій вечора того ж дня, коли мав розмову з Червоним. Витяг із торби речі, скинув одяг і завантажив пральну машину, пішов у душ, аби змити із себе дорожній піт. Тоді зателефонував Сарі, але її телефон був на автовідповідачі. Цкуру залишив голосове повідомлення. Сказав, що саме повернувся з Нагої, і попросив зателефонувати, коли у неї буде змога.

Він чекав до половини дванадцятої, але дзвінка не було. Сара зателефонувала наступного дня, у вівторок, коли він саме обідав у їдальні.

— Ну, як там нагойська справа? — спитала Сара.

Цкуру встав із-за столу і вийшов у тихий коридор. У двох словах розповів, що в неділю він ходив до автосалону «Лексуса», де працює Синій, а в понеділок — на фірму Червоного, і з обома йому вдалося поговорити.

— Я задоволений зустрічами. Завдяки цьому багато чого прояснилося, — сказав Цкуру.

— Це добре, що ти не їздив даремно, — відповіла Сара.

— Якщо ти не проти, то я хотів би якось зустрітися і поговорити.

— Добре, я мушу глянути у свій розклад.

Це зайняло їй секунд п’ятнадцять. За цей час Цкуру дивився на краєвиди Шінджюку, шо простягалися за вікном. Небо заволікло сірими хмарами, і дош міг випасти будь-якої миті.

— Я вільна післязавтра увечері. А ти? — спитала Сара.

— Мені годиться, — відповів Цкуру. Заглядати у записник не було потреби. Вечорами він вільний майже завжди.

Вони узгодили місце зустрічі і завершили розмову. Цкуру натиснув на кнопку і відчув, що йому шось заважає у грудях. Наче не перетравилася якась їжа. До розмови із Сарою цього відчуття не було — він у цьому не сумнівався. Однак Цкуру не міг збагнути, що це означає, і, власне, чи означає щось узагалі.

Він прокрутив у голові розмову із Сарою ще раз. Сам зміст, інтонації голосу співрозмовниці, паузи... Наче все, як завжди. Він сховав телефон і повернувся до столу доїдати свій обід. Але апетиту вже не було.

По обіді та цілий наступний день Цкуру, взявши собі за помічника нового співробітника, оглядав станції, що потребували встановлення ліфта. Доручивши новачку робити заміри, Цкуру перевіряв, чи креслення станцій, які зберігали на фірмі, досі актуальні. Усупереч усталеній думці, між кресленням та реальними вимірами таки з’являються відмінності і незбіги. Причини можуть бути різними, однак перед початком робіт усе ж необхідно підготувати достовірні у найменших деталях креслення. Якщо незбіги вилазять у процесі робіт, то зарадити цьому буває вже важко. Можна прирівняти до ситуації, коли військовий десант висаджується на якомусь острові, скориставшись хибною мапою.

Після завершення вимірювань треба зустрітися з начальником станції та обговорити проблеми, які можуть виникнути після перебудови. Адже зі встановленням ліфтів змінюється простір станції, а це означає, що зміняться і людські потоки. До цих змін слід системно пристосуватися. Звісно, безпека пасажирів на першому місці, однак водночас необхідно забезпечити також смуги руху для станційних працівників. Завдання Цкуру полягає у затвердженні плану перебудови з урахуванням усіх цих факторів та перенесенні плану в креслення. Нелегка, проте велика праця, від якої залежать людські життя. І Цкуру невтомний у цьому. Виявити проблеми, укласти перелік необхідних дій та неухильно пункт за пунктом дотримуватися їхнього виконання — це його вроджена сильна сторона. А з іншого боку, він на практиці навчить молодого та ше недосвідченого працівника, у чому полягає їхня робота. Цей Сакамото, випускник факультету технологій університету Васеда, страшенно мовчазний, із видовженим обличчям, ніколи навіть не усміхнеться, але слухає завдання Цкуру уважно і розуміє з півслова. У замірах також швидкий і точний. «Може, з нього будуть люди», — подумав Цкуру.

Із начальником однієї станції, на якій зупиняються і спеціальні експреси, вони приблизно годину обговорювали деталі ремонтних робіт. Настала вже обідня пора, тому начальник замовив для всіх готові страви і запросив поїсти у своїй кімнаті. Після обіду пили чай за невимушеною розмовою. Начальник, приємний товстуватий чоловік середніх літ, бавив їх оповідками про цікаві епізоди з життя станції. Цкуру дуже любив слухати такі бувальщини. Поміж тим розмова звернула на тему загублених речей. Говорили про те, як багато забутого знаходять на вокзалах і у вагонах потягів та які дивні і незрозумілі предмети можна надибати серед цього добра. Прах померлого, перука, протез ноги, рукопис роману (начальник почав читати, але знудився), гарно запакована закривавлена сорочка, жива гадюка, збірка кольорових фотографій жіночих статевих органів, що налічувала щтук сорок, велетенський дерев’яний барабан у вигляді риби, з яким читають буддійські сутри...

— Серед того всього є речі, з якими не знаєщ, що робити, — сказав начальник. — Моєму знайомому, начальнику інщої станції, раз якийсь чоловік приніс наче забуту торбу, а там виявилася мертвонароджена дитина. На щастя, у мене таких ексцесів не траплялося. Хоча, коли я працював на інщій станції, мені принесли два пальці у формаліні.

— Від такого волосся дибки на голові стає, — сказав Цкуру.

— Еге ж, і справді стало. Беру гарний сукняний міщечок, а в ньому майонезна баночка, в якій плавають два пальчики. Мені вони скидалися на дитячі пальці, відрізані біля самої долоні. Я, звісно, зателефонував у поліцію. Адже це могло мати стосунок до якогось злочину. По них одразу прибули поліціянти.

Начальник випив чаю.

— За тиждень прийщов той самий поліціянт, що забирав пальці. І ще раз розпитував докладно нащого працівника, який, власне, знайщов їх біля умивальника. Я також був присутнім. Як казав поліціянт, лабораторний аналіз виявив, що це пальці дорослого, а не дитини. А маленькі тому, що це щості гальці рук. За його словами, інколи народжуються люди з шістьма пальцями. Щоби усунути ваду, батьки роблять операцію немовляті. Але буває, що люди виростають із ними. Оті пальці якраз були пальцями людини, якій їх відрізали вже в дорослому віці і зберігали у формаліні. Припускають, що їхнім власником був чоловік двадцяти п’яти-тридцяти п’яти років, однак невідомо, як давно ті пальці зберігали у формаліні. Незрозуміло також, чому хтось залишив