Олена Арматіна - Договір, або приборкання Темного ельфа , Олена Арматіна

- Я в порядку, - бурмочу. Політ виснажив мене, але не настільки, щоб затьмарити захват від несподіваної подорожі. - Мені просто... мені потрібно перевести дух.

- Ти впоралася краще, ніж я того очікував, моя Королева.

Я обережно опускаю голову йому на груди.  І не тільки тому, що втомилася. Просто... не змогла втриматися. Його руки міцніше обійняли мене, широка королівська мантія дбайливо опустилася на мене, відгороджуючи від навколишнього світу.

- Обережно, Хейяне. Ти щойно похвалив мене.

Я відчуваю, як король набирає повітря для того, щоб щось сказати.

Але голосно скриплять двері, що відчиняються, і з'являється Ріанна.

- Хейян, - гучно кличе вона і замовкає.

Я обережно висовую ніс з-під королівської мантії і бачу її широко розкриті від здивування очі.

Мені здається, якби вона не була так розгублена, то обов'язково запитала б, наприклад, «а що тут відбувається». Але вона не тільки не запитала, вона забула навіть те, з чим так невчасно завітала.

Мені раптом стало так ніяково, немов мене спіймали на чомусь забороненому. Я спробувала відсторонитися від короля, але його руки тільки міцніше стиснулися навколо мене.

- Що сталося, Рі?

- Хейян... Мій король, - відкашлявшись, виправилася Ріанна, - до нас їде делегація фейрі.

- Ось як?

- Так, вони просять дозволу перетнути стіну.

- Гаразд, відкрийте ворота, - трохи більш хрипким, ніж зазвичай, голосом наказує Король.

- Тоді... я піду, - Рі робить крок назад, киває головою, немов відповідає на нечутне запитання. - Так, я піду...

У тронній залі запанувало незручне мовчання. Голова вже давно перестала паморочитися.  Мені здається, навіть слабкість стала проходити. Але я не поспішала покинути такі затишні обійми.

- Що ти відчувала, Катріона?

- Ваш світ прекрасний, Мій Король. І мені здається, я змогла контролювати свою магію. Я відчувала, як земля, ліси тягнулися до моєї магії, але цього разу вони не обдирали мене до кісток.

Я все ж трохи відштовхнулася і відійшла на крок від Короля. Хоч би як я була збентежена його незвичайною теплотою, мені хотілося зазирнути йому в обличчя. Чи схвилювала і його наша близькість? Чи це лише моє особисте відчуття?

Щоб не відчував ельф насправді, його почуття жодним чином не відобразилися на обличчі. І мене це, м'яко кажучи, засмутило.

- Ми чудово попрацювали, Катріона.  Не буду приховувати, мені здається, ти не така вже й безнадійна.

Я - що?!!!! Не така вже й безнадійна? Та це він абсолютно, глибоко, до самого коріння - безнадійний. Чурбан коронований!!!

- І все ж, ця подорож забрала в тебе магію, - зауважує Хейян. Я фиркаю. Він хмуриться. - Завтра ми попрацюємо над захистом твоєї магії від сил, які можуть спробувати її забрати.

- А що, є ще щось або хтось крім землі, хто хоче мене висушити?

- Земля має найбільшу силу, але укритися від неї - найпростіше завдання. Захистити себе від нападу розумної істоти набагато складніше.

- Навіщо комусь це робити?

- Тепер ти Королева. Ба більше, ти моя дружина. Обидва титули роблять тебе вразливою для ворогів.

Я відчула, як рум'янець заливає мої щоки. Він уперше назвав мене дружиною таким тоном, немов для нього це щось означає. Чи в мене просто розігралася уява?

Ельф вочевидь помітив моє замішання, але абсолютно неправильно витлумачив його причини.

- Не хвилюйся, Катріона. Я тут саме для того, щоб захищати тебе. І все ж, найпростіші заходи безпеки просто необхідні. До коронації ти повинна залишатися в замку.

Він розвертається, і прямує до виходу. Я мало ногою від досади не тупнула.

- Куди це ти йдеш?

Він зупинився, завмер. Я бачила, як напружилася його спина, і навіть, здається, вуха стали гострішими. Хоча, мабуть, це я вередую - вони й без того досить значного розміру.

Я вже приготувалася до різкої відповіді, як Король мене вкотре здивував:

- У мене справи, Катріона. Я змушений залишити тебе, - сказав він без звичної різкості, подивившись на мене через плече.

І пішов, залишивши нас зі Шрамом наодинці.

Подобається історія? Подаруйте лайк-сердечко!!!

Щиро дякую!!!