Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

– У цьому я тобі не помічник, дорогенька. Я, як і ти, можу лише стикатися з потойбічним світом, але не маю змоги увійти до нього. Ось наприклад, Сушка – вона розташована прямо на межі двох світів, тому люди не здатні бачити, що там відбувається, люди не здатні бачити нас, коли ми летимо  небом, якщо ми, звичайно, самі не побажаємо їм показатися. Як і в людей, у магічному суспільстві існує ієрархія, ти це знаєш. Чим сильніший чаклун чи відьма, чим давніший рід – тим більше грошей, влади, знань та можливостей. Тому твій батько мільярдер, який має вагомий голос у раді, а я викладаю котячу магію!  Вся справа у родоводі. Тому і на тебе чекає блискуче і багате майбутнє. Але Невідворотна справедлива – комусь треба й молоде покоління навчати. До того ж, якщо розібратися, життя моє вдалося: я бадьорий і сповнений сил, маю все, що потрібно для безтурботної реальності і протягну ще років двісті! Ти теж житимеш довго і дуже щасливо. Ніякі людські правила і закони нас не стосуються, і можливості навіть найслабшого з чарівників незмірно більше, ніж найвпливовішого з людей.  Ми пов’язані лише  спільним світом, простіром, у якому співіснуємо.

– Ну це зрозуміло! Ось тільки чому, навіть наймогутніші з нас, які мають незміряну владу, не  спроможні потрапити  у світ богів і ніколи не бачили Невідворотну? Я оце  часто думаю, чи й вона справді єдина чи це такий собі збірний образ? – запитала Гайя. 

Тепер  вона слухала Вездегляда Авдотимовича з великою увагою, тому що тема  надзвичайно їй цікавила.

– А ти сама подумай! Вона ж – Невідворотна! Ще її називають Багатоликою. Кому відомо, як вона виглядає? Кажуть, іноді вона навіть спускається на землю і може постати у вигляді якоїсь твоєї знайомої або жінки, яка просто проходить повз тебе... А ти і не здогадаєшся, що це –  вона!

Гайя зітхнула.

– Хотілося б мені зустрітися з нею! А правда, що багато століть тому люди шанували тих богів, що й ми?

– Правда! Але потім  наші шляхи почали розбігатися  і вже майже не перетиналися. Люди вигадали собі власних богів, про яких ми нічого не знаємо, тому що у світах потойбічних їх немає, – докладно пояснив Всюдигляд Авдотимович.

– Як же їх люди вигадали, якщо їх немає? – Гайя здивовано скинула брови.

– На основі міфів та легенд про справжніх богів. Адже колись вони справді ходили землею і розмовляли зі звичайними людьми.

– А чим не догодили людям  прадавні боги? Тим, що припинили приділяти їм увагу?

– Це дуже складне питання! – трохи спохмурнів Всюдигляд Авдотимович. – Людям завжди недостатньо того, що вони мають.  Ми віримо в те, що знаємо, а вони – у те, чого прагнуть і чого бажають. Такі люди! Не хочуть відповідати за свої вчинки, а вигадують бога, котрий зробить це за них. Втім, не всі! Зараз у людства є й такі релігії, згідно з якими покарання за провину може бути досить жорстким… Але все це належить людям, і до нас не має жодного стосунку, – додав він з легкою гидливістю, – Тому тобі нема чого про це турбуватися!

– А Боги Повного Місяця? Вони хто? – запитала Гайя, зосереджено копаючись у власних відчуттях: голова її продовжувало тихенько гудіти.

– Цього я не знаю,  – Всюдигляд Авдотимович понизив голос. – Чому б тобі не поговорити про це з ним? Але щось ми розбалакалися,  дорогенька, повернемося-но  краще до занять.

Але у Гайї  ніяк  не виходило налаштуватися на навчання. Два наступні уроки: фізику та біологію вона досиділа насилу – те, про що говорив Всюдигляд так сильно її вразило, що захотілося негайно обсудити  це з Тешебом.

Та перший, кого вона зустріла, покинувши кімнату, де проходили уроки, був Сін.

–  Відстраждала? – підморгнув він.

– А я думала, ти поїхав геть, – сказала Гайя не надто дружелюбно.

– Досі дуєшся на мене?

– Ні, – відповіла  вона стримано.

–  По очах бачу, що дуєшся! – не відставав  Сін.

Гайя знизала плечима і промовчала. 

Вона не знала, як поводитися, не знала чого чекати від Сіна і справді була дуже ображена його вчорашньою витівкою.

– Отже Тешеб не сказав тобі, що незабаром тут відбудеться свято? Приблизно через тиждень.

–  Яке свято?

–  Грандіозне. Гостей буде небагато, але всі – дуже важливі.

– Ні, він нічого не сказав...

– Напевно, сьогодні скаже… Але ти, мабуть, зголодніла після всіх цих тригонометричних рівнянь? Ідемо, відведу до їдальні. А то будинок величезний, ще заблукаєш!

– Ти забув, що я відьма? – вперше усміхнулася йому Гайя і окинула його обличчя швидким, оцінюючим поглядом.

"Так, гарний, але нічого особливого, – подумала вона, відразу ж уявивши собі широкі вилиці і зелені очі Тешеба. – Цікаво, чи не з ним була Карина?”

– Порівняла, хто краще? – примружившись, поцікавився Сін.

– Робити мені більше нема чого! – чмихнула Гайя і попрямувала вперед коридором.

– Їдальня з іншого боку! – засміявся  він їй у спину.