Ханс Рослінг - Фактологія

У який спосіб допомогти нашому мозкові побачити, як рухаються скелі, як зрозуміти, що життя вже не таке, як було раніше, і не має залишатися таким, як є зараз?

Повільні зміни — це не відсутність змін

Суспільства й культури перебувають у постійному русі. Навіть ті зміни, які здаються мінімальними й повільними, із часом даються взнаки: зростання на 1 % щороку дасть подвоєння за 70 років, а зростання на 2 % — уже за 35; тривідсоткове зростання щороку означає подвоєння вже за 24 роки.

У ІІІ столітті до н. е. король Шрі-Ланки Деванампія Тісса створив перший природний заповідник у світі, оголосивши, що певна частина лісу перебуватиме під офіційною охороною. Європейцям знадобилося ще 2000 років, щоб у Йоркширі додумалися до такого. А ще 50 років по тому у США з’явився Єллоустоунський національний парк. У 1900-му під захистом перебувало 0,03 % земної поверхні. На 1930 рік цей показник зріс до 0,2 %. Поволі, ліс за лісом, кількість заповідних земель зростала. Щорічний приріст був дуже дрібним, майже непомітним. Нині під захистом опинилося вже 15 % Землі, і ця цифра зростає. Щоб контролювати інстинкт долі, потрібно не плутати повільні зміни з їхньою відсутністю. Не нехтуйте змінами, навіть щорічним 1 %, тільки через те, що вони здаються занадто малими й повільними.

Будьте готовими постійно оновлювати свої знання

Приємно думати, що знання не мають терміну придатності: раз ви щось вивчили, це залишиться таким назавжди. У таких науках, як математика й фізика, а також у мистецтві, це часто буває правдою. Усе, що ми дізналися в школі із цих предметів (як 2 + 2 = 4), імовірно, ще залишається актуальним. Але в соціальних науках навіть найзагальніші знання дуже швидко стають несвіжими. Це як із молоком або овочами: треба постійно шукати, де придбати свіже. Тому що все змінюється.

Я стикнувся із цим навіть у своїй роботі. Через 13 років після мого першого опитування ми вирішили повернутися до моїх запитань зразка 1998 року, щоб побачити, чи покращилися людські знання про світ. Я показав п’ять пар країн і запитав, яка в кожній парі має найвищий рівень дитячої смертності. Тоді, у 1998 році, мої шведські студенти відповіли неправильно, бо не могли уявити, що азіатські країни можуть бути в чомусь кращими за європейські.

Коли ми витягнули це опитування через 13 років, то зрозуміли, що тестування проводити неможливо, оскільки всі правильні відповіді змінилися. Змінився світ. Наскільки це показово? Навіть опитувальник від Gapminder застарів.

Щоб контролювати інстинкт долі, залишайтеся відкритими до нової інформації, будьте готові постійно оновлювати свої знання.

Поговоріть із дідом

Якщо вам дуже хочеться переконати всіх, що цінності не змінюються, спробуйте порівняти власні з тими, якими жили батьки або бабусі й дідусі — або ваші діти чи онуки. Спробуйте провести опитування громадської думки, якою була ваша країна 30 років тому. Ви побачите кардинальні зміни.

Збирайте приклади культурних змін

Люди часто кивають головою і промовляють: «Це наша культура» або «Це їхня культура», — і складається враження, ніби культура — це те, що було й буде незмінним. Але якщо ви таке чуєте, то озирніться навколо й пошукайте контрприклади. Ми вже з’ясували, що шведи далеко не завжди вільно говорили про секс. А ось ще кілька інших прикладів.

Багато шведів вважає, що американці мають дуже консервативні погляди. Але подивіться, наскільки швидко змінилося ставлення до гомосексуальності. У 1996 році одностатеві шлюби підтримувало лише 27 % населення. А сьогодні — 72 %, і цей показник досі збільшується.

Деякі американці думають, що Швеція — соціалістична країна, але переконання змінюються. Кілька десятиліть тому Швеція здійснила те, що могло здатися найстрашнішим кроком, — відмінила регулювання й контроль державної шкільної системи і тепер дозволяє цілком комерційним школам конкурувати й отримувати прибуток (хоробрий капіталістичний експеримент).

У мене немає бачення

Я почав цей розділ з історії добре одягненого пана-невігласа, який обмежено дивився на можливості Африки. І закінчити його я хочу чимось схожим. (Застереження: тепер цим невігласом буду я).

12 травня 2013 року я мав велику честь читати лекцію 500 лідеркам на конференції Африканського союзу, яка називалася «Африканське відродження та план дій до 2063 року». Я був у захваті! Це була лекція мого життя. За 30 хвилин виступу я показав цим владним жінкам результати десятиліть своїх досліджень того, як перемогти крайню бідність в Африці протягом 20 років. Переді мною сиділа Нкосазана Дламіні-Зума, голова комісії Африканського союзу, і, здавалося, слухала дуже уважно.

Після лекції вона підійшла до мене, щоб подякувати, і я запитав, що вона думає про мій виступ. Її відповідь стала для мене несподіванкою.

— Розумієте, — сказала вона, — ваші графіки дуже цікаві, і ви розповідали про важливі речі, але у вас немає бачення майбутнього. — Вона говорила спокійно й мило, через що її слова шокували мене ще більше.

— Як так?! Ви вважаєте, що мені не вистачає далекоглядності? — запитав я майже ображено. — Але ж я розповів, що за 20 років Африка позбудеться крайньої бідності!

Нкосазана відповіла низьким спокійним голосом без емоцій і жестів:

— А, так, ви говорили про вихід за межі крайньої бідності. Але це лише початок, а ви чомусь на цьому зупинилися. Невже ви думаєте, для нас цього буде достатньо? Ви думаєте, ми вийдемо з крайньої бідності й щасливо заживемо в умовах звичайної бідності? — Вона поклала свою тверду руку на моє плече й подивилася мені в очі без гніву, але й без усмішки. Я побачив, як вона хотіла, щоб я зрозумів свою помилку. — Наприкінці ви сказали, буцімто сподіваєтеся, що ваші онуки приїздитимуть до Африки як туристи й подорожуватимуть на швидкісних потягах, які ми плануємо побудувати. Що це за погляд на майбутнє? Це такий самий консервативний погляд старої Європи. — Нкосазана дивилася мені прямо в очі. — Це мої онуки приїдуть на ваш континент, подорожуватимуть швидкісними потягами, оселяться в екзотичному крижаному готелі, який, чула, є на півночі Швеції. Ми знаємо: для цього нам потрібно багато часу. Нам доведеться ухвалити багато мудрих рішень і вкласти суттєві інвестиції. Але за моїм баченням наступних 50 років африканці відвідуватимуть стару Європу як туристи, а не як небажані біженці. — І тут вона усміхнулася широкою, теплою посмішкою. — Ваші графіки справді чудові. Ходімо вип’ємо кави.

За кавою я розмірковував над своєю помилкою. Я згадав розмову, яка відбулася за 33 роки до того, із