Ханс Рослінг - Фактологія

не дає нам бачити будь-які покращення в країні, чий режим не поділяє нашої любові? Але зараз нам очевидно: вільна преса не дає гарантії, що про найшвидші у світі культурні зміни стане відомо всім.

Майже всі релігійні традиції мають свої погляди на секс, тому легко зрозуміти, чому стільки людей вважає, що жінки в певних релігійних умовах народжують більше дітей. Але зв’язок між релігією та кількістю дітей часто перебільшується. А от між рівнем доходу і кількістю дітей зв’язок дуже тісний.

У 1960-х це було не так очевидно. У ті роки країни, де народжувалося до 3,5 дітей на одну жінку, усі були християнськими, крім Японії. Здавалося, щоб мати менше дітей, потрібно бути або християнкою або японкою. (Якщо на цьому етапі поміркувати трохи більше, то навіть у цій думці знайдуться нестикування: у багатьох країнах із християнською більшістю, як-от Мексика чи Ефіопія, жінка все одно народжувала багато дітей).

Яку картину ми маємо сьогодні? На бульбашковому графіку на наступній сторінці я розділив світ на три великі групи за релігійною належністю: християни, мусульмани й інші. Потім указав кількість дітей на одну жінку й дохід у кожній групі. Як завжди, розмір бульбашки означає кількість населення. Погляньте, як християнське населення розподілено по всіх щаблях доходу. І ще зауважте, що християни на щаблі 1 народжують дуже багато дітей. Тепер подивіться на два інших графіки. Усе дуже схоже: незалежно від релігії, жінки мають більше дітей, якщо вони живуть в умовах крайньої бідності на щаблі 1.

У наш час мусульманки в середньому мають 3,1 дитини, християнки — 2,7. Не існує великої різниці між показниками народжуваності в найбільших світових релігіях.

Майже в кожній спальні, на всіх континентах, у всіх культурах і релігіях, у США, Ірані, Мексиці, Малайзії, Бразилії, Італії, Китаї, Індонезії, Індії, Колумбії, Бангладеш, Південній Африці, Лівії тощо чоловіки та дружини розповідають одне одному мрії про те, щоб їхні родини жили щасливо.

Усі говорять про секс

Перебільшені твердження про те, що представники певних релігій мають більші сім’ї, — один із прикладів того, що люди переконані, буцімто певні цінності або поведінка залежать від культури, незмінної та непорушної.

Це не так. Цінності змінюються постійно.

Погляньмо на мою рідну Швецію. Шведи, відомі своєю ліберальністю й відкритістю в питаннях сексу й контрацептивів, правда? Але в нашій культурі так було не завжди. Ще на моїй пам’яті шведські уявлення про секс були більш ніж консервативними. Наприклад, мій дід по батьковій лінії, Ґустав, народився в тій Швеції, яка перебувала на щаблі 2, і був типовим представником свого покоління. Він страшенно пишався власною великою родиною, де було семеро дітей; дід сам ніколи не міняв підгузків, ніколи не готував їжі й не прибирав оселі. І він ніколи не заговорив би про секс чи контрацепцію. Його найстарша донька підтримувала сміливих феміністок, які в 1930-х нелегально почали відстоювати використання презервативів. Але коли вона прийшла до батька після народження його сьомої дитини, щоб поговорити про контрацепцію, цей добрий, спокійний чоловік страшенно розсердився й відмовився розмовляти. Його цінності були традиційними й патріархальними. Але наступне покоління не визнало їх. Шведський народ змінився. (До речі, дід так само не любив книжки й відмовився користуватися телефоном).

Сьогодні майже всі громадяни Швеції підтримують право жінки на аборт. Підтримка прав жінок узагалі стала частиною нашої сучасної культури. Моїм студентам доводиться дивуватися, коли я розповідаю їм, наскільки все було інакше за часів мого студентства в 1960-х. У тодішній Швеції аборти, за винятком дуже серйозних медичних показань, були незаконними. В університеті ми організували таємний фонд, щоб оплачувати жінкам поїздки за кордон, де їм могли безпечно зробити аборт. Щелепи студентів відвисають ще більше, коли я розповідаю, куди саме їздили ці жінки за медичною допомогою: до Польщі. До католицької Польщі. Через п’ять років Польща заборонила аборти, а Швеція їх легалізувала. Потік молодих жінок рушив у зворотному напрямку. Річ у тому, що так було не завжди. Культури змінилися.

Коли я подорожую Азією, то постійно стикаюся із цінностями впертого старого діда Ґустава. Наприклад, у Південній Кореї та Японії від багатьох жінок і досі очікують, що вони опікуватимуться старими свекрами, а також нестимуть повну відповідальність за всіх дітей. Я зустрічав багатьох чоловіків, які пишалися цими «азійськими цінностями», як вони їх називають. Я так само зустрічав багатьох жінок, чия думка була геть протилежною. Вони вважають схожі культурні прояви нестерпними й через них дедалі менше зацікавлені одружуватися.

Думка про чоловіка

На банківській конференції в Гонконгу мені довелося обідати поряд із молодою успішною банкіркою. Їй було 37 років, у неї була чудова кар’єра, і під час обіду вона розповіла мені багато цікавого про певні азійські тенденції. Потім ми перейшли до особистого життя. «Ви плануєте створювати сім’ю?» — запитав я. Я не хотів здатися грубим: ми, шведи, сьогодні часто говоримо про таке. І вона теж не була проти мого прямого запитання. Жінка усміхнулася, подивилася через моє плече в далечінь туди, де над бухтою сідало сонце, і відповіла: «Про дітей я думаю щодня, — вона подивилася мені в очі. — Мені неприйнятна думка про чоловіка».

Я завжди намагаюся заспокоїти цих жінок і переконати, що все обов’язково зміниться. Нещодавно читав лекцію для 400 дів­чат в Азійському університеті для жінок у Бангладеш. Я розповів їм про те, як і чому трансформуються культури, як люди виходять із крайньої бідності, про те, як жіноча освіта й контрацепція привели до збільшення інтимних бесід і зменшення кількості дітей. Це була дуже емоційна лекція. Молоді дівчата в кольорових хіджабах широко усміхалися. Після лекції афганські студентки розповіли мені про зміни в їхній країні. Вони сказали, що все це поступово трансформується навіть у них. «Попри війну й бідність, багато нас, молодих, планує сучасне життя. Ми — афганки, ми — мусульманки. Ми хочемо, щоб наші чоловіки були такими, як ви щойно розповідали — щоб вони обговорювали та планували життя разом із нами. Ми хочемо, щоб двоє наших дітей могли піти до школи».

«Мачо-цінності», які сьогодні часто зустрічаються в багатьох країнах Азії та Африки, не є азійськими чи африканськими. Вони також не є мусульманськими цінностями. І не є європейськими. Ці патріархальні цінності, як і ті, що можна було зустріти у Швеції ще 60 років тому, зникнуть з економічним і соціальним прогресом, як їх не стало у Швеції. Вони не є незмінними.

Як