Ерін Хантер - Вогонь і крига

схожу на саму себе. Вона сиділа там із високо піднятою головою, оповивши хвостом передні лапи.

Пісколапка підбігла до Високого Каменя.

— Річка замерзла, — випалила вона. — Тепер ми можемо легко її перейти!

Синьозірка замислено глянула на новачку. Вогнесерд здригнувся, побачивши, як заблищали очі провідниці після слів про замерзлу річку.

— Дякую, Пісколапко, — нявкнула вона.

Вогнесерд підійшов і зашепотів Пісколапці на вухо:

— Ходімо, розкажемо іншим.

Йому здавалося, що Синьозірка захоче обговорити питання замерзлої річки зі старшими вояками. Пісколапка з розумінням поглянула на нього, і вони рушили на середину табору.

— Це був просто чудовий день! — нявкнула вона. Вогнесерд лише кивнув і стривожено глянув на Сіросмуга.

— Здається, ви двоє там розважилися! — виліз зі свого кубла Порохолап. — Утопили ще одного Річкового кота, ні? — вищирився він до Вогнесерда.

Порохолап очікувально глянув на Пісколапку. Він чекав, поки вона з ним погодиться, як завжди, але Пісколапка навіть не слухала. Вогнесерд відчув невеличке задоволення від роздратованого виразу його обличчя, коли вона безгучно нявкнула:

— Ми з’ясували, що річка замерзла. Гадаю, Синьозірка планує виправу на їхні угіддя!

У ту ж мить із Високого Каменя залунав клич провідниці, і Клан почав збиратися на терені. Сонце саме досягнуло піку, що під час гололисту означало — заледве вибилося понад кронами.

— Пісколапка з Вогнесердом принесли гарні новини. Річка замерзла, — оголосила Синьозірка. — Ми скористаємося цією нагодою, щоб спорядити виправу на мисливські угіддя Річкового Клану. Наші вояки вистежать один із їхніх патрулів і так натякнуть їм не красти у нас здобич, що вони ще довго пам’ятатимуть!

Вогнесерд здригнувся, пригадавши, що Срібнострумка розповіла йому про голод у їхньому Клані. А навколо нього інші коти зраділо кричали. Вогнесерд уже багато повень не бачив у Громовому Клані такого захвату.

— Тигрокігтю! — перекричала гамір Синьозірка. — Наші вояки готові до виправи на територію Річкового Клану?

Тигрокіготь кивнув.

— Пречудово, — Синьозірка підняла хвоста. — Тоді вирушаємо на заході сонця.

Клан радісно завив. Вогнесерд напружився. Синьозірка також збирається піти? Але ж вона, звісно, не ризикуватиме своїм останнім життям у прикордонній сутичці?

Вогнесерд озирнувся на Сіросмуга. Той витріщився на Високий Камінь, нервово помахуючи хвостом. Коли крики затихли, він подав голос:

— Але сьогодні потепліло. У відлигу буде надто небезпечно переходити кригу.

Вогнесерд затамував подих. Погляди котів Клану були прикуті до Сіросмуга.

Тигрокіготь теж витріщився на сірого вояка, в його бурштинових очах читалося здивування.

— Щось ти незвично байдужий до бою, — поволі нявкнув воєвода.

Темносмуг, витягнувши шию, і собі додав:

— Так, Сіросмуже, ти ж не боїшся тих блохастиків із Річкового Клану, правда?

Сіросмуг незручно зачовгав, розуміючи, що Клан чекає відповіді.

— Здається, він боїться! — прошипів Порохолап, що саме сів біля Пісколапки.

Вогнесерд люто махнув хвостом, але спромігся втримати себе в лапах і озвався:

— Так, боїться намочити лапи! Сіросмуг уже раз провалився під кригу цього гололисту, і не думаю, що йому хочеться ще.

Уся напруга Клану миттю розлилася у невимушене муркотіння. Сіросмуг, прищуливши вуха, втупився в землю. І тільки Тигрокіготь і досі дивився на нього з підозрою.

Синьозірка зачекала, щоб муркотіння затихло, і продовжила:

— Я повинна обговорити виправу зі своїми старшими вояками.

Із цими словами вона зістрибнула з Високого Каменя і легко приземлилась. Навіть не вірилося, що лише кілька днів тому вона ледве боролася за життя. Тигрокіготь, Білошторм і Верболоза пішли за нею до кубла, а решта Клану розбилася на групки, щоб обговорити майбутню атаку.

— Гадаю, ти чекаєш подяки за те, що принизив мене! — люто прошипів Вогнесердові на вухо Сіросмуг.

— Зовсім ні. Але ти міг би подякувати хоч за те, що я тебе прикриваю! — він кинувся до краю галявини, наїжачившись від люті.

Пісколапка підбігла до нього.

— Саме час показати цим Річковим котам, що не можна полювати на наших землях, коли заманеться, — з яскравими іскорками в очах нявкнула вона.

— Так, я теж так вважаю, — відсутньо відповів Вогнесерд.

Він не міг відвести погляду від Сіросмуга. Йому просто здавалося чи сірий вояк справді потихеньку задкував до ясел? Сіросмуг планував вислизнути з табору, щоб застерегти Срібнострумку?

Вогнесерд поволі підвівся і побрів до ясел. Сіросмуг помітив, що той наближається, та перш ніж хтось із них устиг заговорити, знову взяла слово Синьозірка. Вогнесерд завмер на місці, але очей із Сіросмуга не зводив.

— Верболоза погоджується із Сіросмугом, — оголосила Синьозірка. — Насувається відлига.

Сіросмуг підвів голову і вороже глянув на Вогнесерда, але тому було байдуже. Синьозірка збиралася скасувати виправу! Тепер Сіросмугові не доведеться вибирати поміж Кланом і Срібнострумкою, а Вогнесердові — долучатися до виправи проти Клану, який і так страждає.

Але провідниця ще не закінчила.

— Тож ми виступаємо негайно!

Вогнесерд глянув убік. Вираз тріумфу на обличчі Сіросмуга змінився непідробним жахом.

Синьозірка повела далі:

— Ми залишимо гурт вояків тут, для захисту табору. Не можна забувати про загрозу від Тіньового Клану. П’яти вояків вистачить для виправи. Я зостануся тут.

«Гаразд, — подумав Вогнесерд. — Принаймні вона не планувала ризикувати своїм останнім життям».

— Виправу очолить Тигрокіготь. Темносмуг, Верболоза і Довгохвіст вирушать із ним. Є одне вільне місце.

— Можна я? — випалив Вогнесерд.

Хай як важко було йому на серці від того, що доведеться нападати на голодних Річкових котів, але тепер Сіросмугові принаймні не треба було обирати.

— Дякую, Вогнесерде. Так, ти можеш приєднатися до патруля.

Синьозірку явно потішив такий запал її колишнього новака. Тигрокіготь не видавався настільки ж щасливим. Він примружив очі, дивлячись на Вогнесерда із неприхованою підозрою.

— Не можна втрачати ні секунди, — крикнула Синьозірка. — Я вже відчуваю запах теплих вітрів. Тигрокіготь розповість вам плани дорогою. Ідіть!

Темносмуг, Довгохвіст і Верболоза кинулись услід за Тигрокігтем. Вогнесерд намагався не відставати від них, біжучи крізь ялівцевий тунель та вгору крутосхилом, до угідь Річкового Клану.

Вони промчали повз Сонячні Скелі й досягли ворожих кордонів, коли сонце тільки-но почало хилитися до лісу. Вогнесерд принюхався. Сіросмуг і Верболоза мали рацію, він теж відчував теплі вітри, а над верхівками дерев уже купчилися дощові хмари.

Коли коти збігли униз схилом, до річки, Вогнесерд гостро відчув гіркоту на серці. У його вухах відлунила сповнена відчаю історія Срібнострумки, і зараз він марно намагався відігнати від себе співчуття.

Вояки Громового Клану вибігли з орляка і загальмували на березі річки. Видовище, яке відкрилося їхнім очам, принесло Вогнесердові невимовне полегшення. Блискуче укривало криги, яке допіру вони бачили із Пісколапкою, скресло, перетворившись на бистрину крижаної чорної води.

Розділ 20

Тигрокіготь повернувся до вояків, його бліді очі палали розчаруванням.

— Доведеться зачекати, — прошипів він.

Патруль повернувся і побрів додому. Вогнесерд про себе