Леся Українка - Драматичні твори, Леся Українка

дверей до брами вистелена пурпурною тканиною.

На небі громова туча. Блискає часом, але дощу нема.

Цариця Клітемнестра з царським намісником Егістом наглядають, як раби й рабині кінчають прикрашати дім.

 

 

Клітемнестра

(до Егіста)

Такої зустрічі ніхто з царів

не мав ніколи.

 

Егіст

Правда, Клітемнестро.

(Важливо, дивлячись їй в очі.)

А пурпуру тобі не жаль?

 

Клітемнестра

О ні!

Не жаль мені нічого… і нікого!

 

Егіст

Чого ж се ти здригнулась?

 

Клітемнестра

Адже бачиш,

як блискавка сліпить.

 

Вісник

(вбігає задиханий)

Цар їде! Цар!

 

Клітемнестра

(до рабів)

Гей, ширше браму відчиніть! Рабині,

готуйтесь квіти сипати під ноги!

 

Чутно гуркіт колісниці. Раби одчиняють браму настежи. За хвилину увіходить у браму Агамемнон, ведучи за руку Кассандру. Рабині сиплють їм під ноги квітки. Клітемнестра й Егіст перестрівають Агамемнона ще в брамі.

 

Клітемнестра

Мій царю! Мужу любий! Я не вірю

своєму щастю!

(Обіймає Агамемнона.)

 

Егіст

Брате мій коханий!

(Цілує Агамемнона.)

 

Клітемнестра

(показує на Кассандру)

Се хто з тобою?

 

Агамемнон

Се дочка Пріама,

пророчиця Кассандра.

 

Егіст

То Гелен

той, що приїхав з Трої і тепера

у Дельфах волю божу провіщає,

то брат їй?..

 

Кассандра

А!..

 

Агамемнон

Запевне. Я бажаю,

щоб їй була повага в нашім домі,

як жриці, як царівні подобає.

Для нас вона не бранка.

 

Клітемнестра

Добре, царю.

Я звикла слухатись. Хоч я не знаю

сієї жінки…

 

Кассандра

А тебе я знаю:

ти мати Іфігенії.

 

Клітемнестра заслоняє обличчя покривалом.

 

Агамемнон

(до Кассандри)

Навіщо

ти їй про се тепера нагадала?

 

Кассандра

А нащо ти про се забув тоді,

як віддавав свою дочку на жертву

розгніваній богині? Ти забув,

хто мати Іфігенії, хто батько.

Ти тільки пам’ятав, що треба жертви

для того, щоб згубити нашу Трою.

 

Агамемнон

Ти все на мене ворогуєш, бачу.

 

Кассандра

У тебе, царю, є сильніший ворог,-

то що тобі Кассандра?

 

Агамемнон

Розкажи,

де ворог мій і що мене чекає?

Я не троянець неймовірний. Щиро

слова твої прийму до свого слуху

і в серці заховаю. Говори!

І вироком святим слова ті стануть

для мого дому. Все, що ти порадиш,

все я вчиню слухняно!

 

Кассандра

Я? Тобі?

порадить маю? Та хіба ми в Трої?

Хіба се дім Пріама?

 

Агамемнон

(трохи з досадою)

Ні, запевне,

бо там би так не вірили тобі!

 

Кассандра

Мені й не треба вірить.

 

Агамемнон

Я образив

тебе, царівно?

 

Кассандра

Ти спізнився, царю,-

було про се питати в Іліоні.

Тепер для сих розмов немає місця

на цілім світі. Краще нам мовчати.

 

Клітемнестра

Так еллінка ніколи б не посміла

озватись до царя!

 

Егіст

(впівголоса)

Троянська вдача

зухвала зроду. Кажуть, Андромаха

таке показує над чоловіком,

що дивно, як він терпить.

 

Кассандра

Андромаха?

Ся не була троянкою ніколи.

Давніш - то жінка Гектора була,

тепер - то жінка елліна, та й годі.

Не еллінка вона та й не троянка.

(До Клітемнестри.)

Так, як і ти. Ти, правда, і не жінка.

 

Клітемнестра

(до Агамемнона)

І се твоє бажання, царю мій,

щоб так твою дружину зневажали?

 

Агамемнон

(стурбований, сумний)

Коли б же се була зневага тільки!..

Але тут, може, гірше скрито…

(До Клітемнестри.)

Жінко,

чи все гаразд у нашім домі?

 

Клітемнестра

Все.

А що ж би мало трапитись лихого?

 

Кассандра

Так мати Іфігенії питає.

Клітемнестра знов закривається.

 

Егіст

Вже б я давно звелів мовчати бранці.

 

Кассандра

Так каже той, хто звик тут буть царем

і звички тої втратити не може,

хоча для двох царів тісні Мікени.

 

Агамемнон

Прошу, царівно, в хату завітати.

(До Клітемнестри.)

Веди нас, жінко.

 

Кассандра

(хапає його за руку)

Стій! Невже пора

ступати нам на шлях кривавий?

 

Агамемнон

(до Клітемнестри й Егіста)

Що се?

Ви як таке пророцтво зрозуміли?

 

Егіст

Вона не важиться ступать на пурпур,

бо тямить, що не личить се рабині.

 

Клітемнестра

Вона безумна, ти її не слухай.

 

Агамемнон

(з тривогою, благаючи)

Царівно! Поясни, що ти віщуєш?

Адже тепера доля сього дому

вже зв’язана й з твоєю.

 

Кассандра

(з дивним спокоєм)

Знаю, царю…

Але не вір мені, цариці слухай,

вважай на те, що родич твій сказав,

і не давай ваги словам рабині.

Колись була пророчиця Кассандра,-

вона згоріла на пожежі в Трої,

слова її пророчі спопеліли,

і вітер їх розніс ген-ген по морю…

Се іскорка одна була запала

сюди у серце простої рабині,

спалахнула на хвильку та й погасла.

(Дивиться на свою патерицю.)

Як чудно? де взялась ця патериця?

Чия вона? Нащо ся діадема?

(Здіймає з голови діадему і кидає під ноги Клітемнестрі. Далі ламає патерицю і теж кидає додолу.)

Тепер нема нічого від Кассандри.

Царице, загадай мені роботу,-

я