Фред Унгер - Червоне доміно

ви розказували мені, що в чверть на дев'яту ви обоє спустилися вниз і взяли з собою ключ. Лише о дев'ятій годині ви нібито дізналися про те, що сталося. Згодом ви признаєтеся, що о пів на дев'яту ви ще раз піднімалися нагору. Зараз я знову чую від вас, що ви теж не були останній, що і фрейлейн Зоммер ще раз була нагорі. А ви знаєте, як довго?

— Ні. Я побачив її знову лише після дев'ятої години у креслярському залі.

Гайєр застогнав.

— Усе це ми могли б знати уже вчора, якби ви не спробували так незграбно приховати правду. Чому ж ви тільки тепер розповідаєте це?

— Я думав, фрейлейн Зоммер сказала вам.

— Ви думаєте, вам здається, ви вважаєте! Пане Унбегау, чи усвідомлюєте ви, що тут сталося вбивство і цілком можлива катастрофа, якщо ми до неділі не заарештуємо вбивцю? Отже, дуже просимо вас, не ускладнюйте нашої і без того нелегкої роботи! Це все, чи ви приховали від мене що-небудь іще?

— Ні. Це все.

— Отже, коли ви о пів на дев'яту ще раз були нагорі, то лише розшукали свою документацію і не заходили більше до пана Цибульки?

— Ні.

— А ви не чули, чи диктував іще Цибулька?

— Я не звернув на це уваги.

— Але ви пригадуєте, що в чверть на дев'яту, коли ви з фрейлейн Зоммер спускалися вниз, він диктував?

— Це я знаю лише тому, що Карін глузувала з нього. Вона сказала: він висловлюється так незграбно, що жодна людина не зрозуміє цієї інструкції.

— А пізніше ви не звернули на це уваги?

— Ні.

— Ще одне запитання: скільки є ключів до вашої кімнати?

— Лише один.

— І де ви залишили його, коли пішли вниз?

— Я поклав його в кишеню.

— А сторож Петерс має запасний ключ?

— Наскільки мені відомо, ні.

— Я буду… еге, що це там таке?

Він здивовано позирав на двері, що вели до маленької комірчини. За дверима чути було якийсь шум — здавалося, хтось посунув стілець.

Три широкі кроки — і Гайєр уже біля дверей. Я тільки-но хотів сказати йому, що ці двері завжди замкнені і ключ від них має лише швейцар, як він уже рвонув за ручку й широко розчинив їх.

У темній комірчині, кліпаючи очима, стояв остовпілий Петерс.

— Що ви тут робите?

— Шукаю ганчірку для підлоги. Я розлив молоко.

— А як ви зайшли сюди?

— Та ось цим ходом! — Петерс показав на трохи прочинені залізні двері за своєю спиною.

Гайєр пройшов повз нього і штовхнув двері. Він опинився на сходовій клітці.

— Куди ведуть ці сходи?

— До котельної і на горішній поверх.

Капітан похитав головою.

— Хіба ці двері не замикаються?

— Ні, лише двері до прийомної для відвідувачів.

— Але ж вони відчинені.

— Так. Звичайно. Я теж нічого не розумію.

Лейтенант Швенк і я тим часом також зайшли до комірчини. Ми поглядали один на одного і не знали, що й думати.

Раптом Швенк нахилився і підняв з підлоги зібгану носову хусточку, що лежала під одним із стільців.

— Це ваша хусточка, товаришу Петерс?

Той глянув на хусточку.

— Ні. Мої носові хусточки великі й кольорові.

Носова хусточка, яку Швенк усе ще тримав у руці, була маленька й оздоблена мереживом. Вона могла належати тільки жінці.

— Тут і монограма є: Г. Ц. Хто б це міг бути?

— Цибулька? — наздогад кинув я.

— Гельма Цибулька. Так, цілком можливо, — Гайєр повернувся до Петерса. — Ви ж казали мені вчора, що пані Цибулька цілих дві години просиділа тут унизу й чекала. Може, у цій комірчині?

Петерс злякано підняв руки.

— Що ви! Я попросив її посидіти в прийомній.

— Вона так і зробила?

— Авжеж. Гадаю, що так.

— Що значить «гадаю»?

— Я лише в перші хвилини зазирав туди. Вона ходила з кутка в куток. А потім я взявся заповняти журнал, далі ще щось і на якийсь час зовсім забув про неї, згадав лише згодом.

— Якраз перед тим ви мені подзвонили?

На обличчі Петерса з'явився винуватий вираз.

— Так.

— Виходить, що ви більше й не заглядали до неї?

— Ні. Я гадав, що вона все ще сидить у прийомній і чекає.

— Ви гадали? Он як! А знаєте, що я гадаю?

— Ні.

— Що вона в цей час спокійнісінько прогулювалася собі по заводу. Щоправда, нам вона про це не сказала ні слова.

Розповідає лейтенант Гайнц Швенк

Вольфганг якраз пішов доповідати майорові Беку, довелося чекати, поки він повернеться.

Сидячи за письмовим столом, я малював чоловічків на полях газети, яка там лежала.

В газеті писалося, що розроблений лейпцігським народним підприємством «Крани і підйомні механізми» гідравлічний баштовий кран у неділю буде показаний широкій громадськості на прес-конференції; далі, що на цю прес-конференцію запрошені комерсанти з НДР та Західної Німеччини і, нарешті, що прес-конференція має розпочатися об одинадцятій годині.

Отже, жеребок кинуто. І кинуто його було на засіданні, в якому, крім представника від дирекції, профорганізації, представника від бюро ярмарку і доктора Козеля, участь брав також і Вольфганг Гайєр. Представник УНП[8] звернувся до присутніх із запитанням: чи можна призначити прес-конференцію на неділю? При цьому він промовисто