Фред Унгер - Червоне доміно

подивився на доктора Козеля і Вольфганга Гайєра, бо остаточну відповідь мали дати саме вони.

Доктору Козелю не було потреби довго обмірковувати свою відповідь: випробування крана дало позитивні наслідки, останні роботи, безперечно, буде закінчено в суботу; на його думку, прес-конференцію призначити на неділю можна.

Отож рішення кінець кінцем залежало від нас. Якби ми заперечили доктору Козелю, то конференцію довелося б відкласти або й зовсім відмінити. Ніхто, власне, не міг би нам за це докорити, бо кожен знав, що трапилося у вівторок увечері і в середу вранці. Вбивця все ще був на волі, і можна було не сумніватися в тому, що він готує нам новий «сюрприз». Пощастить йому на цей раз, значить, показ крана все одно доведеться відкласти. Якщо в неділю дійде до катастрофи, це матиме жахливі наслідки.

З другого боку, ми всі дуже добре розуміли, що означає відмова від демонстрування крана в перший день ярмарку, хоча б це демонстрування і відбувалося поза територією ярмарку. Кран, щоправда, не буде знецінений, але ті можливості, які відкриває міжнародний ярмарок, втрачаються.

Таким чином, рішення, яке мав прийняти товариш Гайєр, було не з легких, і це розуміли всі учасники засідання. І все ж таки він не вагався довго, а попросив провести прес-конференцію, як і планувалося, в неділю.

Тепер уже не можна було відступати. Ми насамперед мали подбати про те, щоб прес-конференція пройшла успішно. Справу, отже, треба було довести до кінця щонайпізніше до одинадцятої години ранку в неділю.

Саме тому Вольфганг Гайєр і пішов сьогодні вранці до майора Бека. Він повернувся від нього о чверть на десяту.

— Бек схвалив моє рішення. Він обіцяє нам всіляку підтримку, — були його перші слова.

— Оце й усе, про що ви з ним говорили?

— Так, ми просто довше зупинилися на деяких деталях. Наприкінці розмови він, до речі, зауважив, що зірве нам голову, якщо ми не закриємо цю справу найпізніше до ранку у неділю.

— Сидячи на печі, легко давати поради. Це з «Вільгельма Телля».

— О, що то молодість — за словом у кишеню не полізе. Це з «Валленштейна». Між іншим, він зробив іще одне цікаве припущення. Та покинь ти нарешті малювати отих чоловічків! Це мене дратує.

— Слухаю, товаришу начальник! А яке припущення?

— Ти ж знаєш, що ми й досі не з'ясували причину загибелі Цибульки. Чому, власне, його вбито?

Я знизав плечима. Справді, ми й досі не знали, чим була зумовлена загибель Еріха Цибульки. Може, вбивця хотів привласнити його креслення? Проти цього свідчило те, що жодного з них не бракувало. А може, він хотів лише сфотографувати їх? Та для цього йому потрібно було не менш двадцяти хвилин, коли врахувати кількість креслень. Це був би надто великий риск, — адже Віра Горм щохвилини могла повернутися і застукати його на місці злочину. Чи, може, треба було просто примусити Еріха Цибульку мовчати за всяку ціну, бо він надто багато знав? Але що саме він знав?

Це були ті запитання, які ми раз у раз ставили собі, не знаходячи задовільної відповіді. Правда, ми під кінець прийняли останню версію, бо вона здавалася нам найбільш вірогідною, але абсолютної певності у нас не було, не було тому, що бракувало фактів, які б підтверджували наше припущення. Мені ставало чимраз ясніше, що злочин було продумано заздалегідь до найменшої дрібниці. Інцидент під час випробування, вбивство Еріха Цибульки — ніде не було допущено жодної помилки. А втім, кожен злочинець, навіть найспритніший — десь, у чомусь неодмінно робить помилку, яка, зрештою, неминуче викриває його. Нашим завданням саме й було знайти цю помилку.

— До речі, майор Бек вважає, — сказав Вольфганг Гайєр, — що вбивство Цибульки, можливо, не було підготовлено заздалегідь. Могло статися й так, що вбивця змушений був піти на цей злочин, хоча перед тим і не планував його.

— Тобто як це — змушений?

— Він боявся. Боявся, що його впізнають.

— Тобто вбивство в стані афекту?

— Ні, не зовсім так. Але, в усякому разі, не підготовлене вбивство.

— Ну, а помилка, Вольфганг, помилка злочинця? В чому вона?

— Бек гадає, що саме вбивство, можливо, й було тією великою помилкою, якої припустився наш невідомий. Розумієш, не треба нам шукати цієї помилки в дрібничках. Убивство Еріха Цибульки — це та помилка, що може привести на шибеницю злочинця, який, коли б не це, можливо, міг би вийти сухим з води.

Я, певно, цілу хвилину не озивався на його слова. Мовчав і Вольфганг. Ми обидва обмірковували цей варіант. І що більше я думав, то більше захоплювала мене ідея Бека. Вона була, власне кажучи, яйцем Колумба. Не горезвісний гудзик, забутий на місці злочину, не відбиток пальців чи невдало підстроєне алібі виявлялися помилками, які виказували невідомого злочинця, — саме вбивство могло викрити його.

Навіщо було тепер сушити голову над тим, що саме спричинилося до вбивства Цибульки? Для нас важливіше інше; не мотив убивства, а те, що вбивство взагалі сталося. Ось до чого зводилося розв'язання питання, і воно лежало у нас під самісіньким носом.

— Здається, майор Бек має рацію, — промовив я. — А коли так, то що нам робити зараз?

— Візьми, будь ласка, аркуш паперу. Тобі доведеться дещо накреслити.

— Мені? Та я ж не вмію креслити.

— Якщо ти вмієш малювати таких гарних чоловічків, то зумієш І накреслити план. Додержувати точних масштабів не обов'язково.

Ось коли я зрозумів, про що йдеться.

— План конструкторського бюро?

— Вгадав! Слухай уважно: посередині аркуша проведи, будь ласка, дві паралельні лінії. Це буде коридор.

Я провів дві лінії.

— Трошечки криво, ну та нічого. Тепер напиши з правого боку: кімната доктора Райнгольдса і Зельхова, архів, макетна і т. д. Готово?

— Лише написати це, і нічого більше?

— Так. Правий бік — це той ряд кімнат, що виходять вікнами до заводського муру Кімнати ці мене не