Роджер Пілкінгтон - Янові скарби

цілком ясно одне: капітан торгового судна вважає, що місця там замало для паралельного проходження обох суден, бо пароплав знову прогув кілька разів — це були короткі, різкі, владні гудки. Відтак капітан узяв мегафон і прокричав щось Пітерові незнайомою мовою.

— По-моєму, він сердиться, що ми переганяємо його, — сказав Майкл усміхаючись.

Пітер відкрив дросель до самого краю, і «Норець», розтинаючи хвилі, що одна за одною відкочувалися від носа корабля, помчав уперед. Фут за футом він поступово випереджав пароплав, а перед самою шлюзовою стіною різко повернув і, мало не торкнувшись вигнутого форштевня судна, проскочив крізь щілину в шлюз.

— Х-ху! — вихопилося в Пітера. — Якби у нас раптом заглух мотор, ускочили б ми в халепу. Нас, так би мовити, не дуже полюбляють на цьому судні. Ну, та дарма, ми все ж проскочили. Шлюз прикриє катер, навіть якщо пароплав відкараскається від нас. А потім ми переберемося у другий кінець шлюзу.

Проскочити то проскочили, але Пітер не врахував того, що трапилося згодом. Величезний пароплав розганяв воду у різні боки і цим виштовхував корму катера на поверхню. Як не надривався Пітер біля штурвала, а «Норця» все ж тягло до пароплава — відстань до могутнього корпусу, що нависав над ними, поступово скорочувалась.

— Майкле! — крикнув Пітер. — Я не можу відвести катер. Його тягне до пароплава.

Джіл у цей час дивилася назад і нічого не помічала. Керол теж не тривожилася, бо вважала, що пливти так близько від пароплава входить у Пітерові плани. Тільки Майкл з жахом дивився, як зменшується між ними відстань — ось уже лишилося трохи більше фута. Він глянув у напружене обличчя Пітера, але не сказав ні слова.

Пітер не міг повернути штурвал праворуч — вони наштовхнулися б на корму. Не міг він і розвернутися ліворуч — катер був надто близько від пароплава. І тоді Пітер зробив єдине, що йому залишалося, — дав повний хід назад і завмер у тривожному чеканні. Майже відразу величезний чорний борт пароплава почав насуватися на них, бо випукла середина корпусу судна наближалася швидше, ніж «Норець» відходив назад.

— Керол! — заволав він. — Стережись!

Пітер устиг помітити, що дівчинка, лежачи на носі, звісила руку через лівий борт. Керол оглянулась, скрикнула і, схопившись на коліна, відсмикнула руку саме в ту мить, коли пароплав, ковзнувши бортом, з силою вдарив «Норця». Мале суденце ледве не перевернулося. Почувся зойк, потім сплеск води — Керол зникла в каналі.

Пітер пополотнів від хвилювання, але не розгубився. Він пам'ятав: найперше, коли хтось упаде за борт, — це зупинити мотор; щоб людину не затягло під гвинт. Він швидко перевів важіль в нейтральне положення. «Норця» ще раз стукнуло об борт торгового судна, аж він затремтів від удару. Нарешті пароплав пройшов уперед, і катер загойдався, наче корок, на хвилях кільватера.

— Мерщій з рубки! — Пітер кинувся на палубу, а Майкл услід за ним.

— Керол! — закричав Пітер.

Майкл кинув швидкий погляд на корму.

— Пітере! Джіл теж немає!

Пітера у дрож вкинуло, коли він побачив, що сестрине місце на кормовій палубі порожнє.

— Джіл! — заволав він. — Керол!

Мовчанню, здавалося, не буде кінця. Пітер дивився, як великий пароплав віддаляється від них, так ніби нічого й не сталося.

— Керол! Джіл! — ще раз крикнув Пітер уриваним від хвилювання голосом.

— Пітере! — почулося з правого борту. З величезною радістю упізнали вони голос Джіл. Кинувшись до борту, шкіпер побачив обох дівчаток у воді коло «Норця».

— Майкле, мерщій линву!

Майкл кинув йому кінець, а сам перехилився через борт і спустив униз один з великих кокосових кранців. Катер уже майже не хитало, і невдовзі обох дівчаток витягли на палубу. Струмені води стікали з їхнього одягу.

— От Керол і вдруге викупалася, — сказав Майкл усміхаючись. — Перший раз в Мейплдергемі, а тепер тут. Доведеться прив'язувати її мотузком за ногу.

— Я нічого не могла вдіяти, — виправдувалася Керол, викручуючи волосся. — Все сталося так несподівано.

— Це я винен, — визнав Пітер. — Нас потягло до пароплава. Я цього не сподівався і нічого не зміг зробити.

— Уявіть тільки — Джіл теж упала в воду, — кепкував Майкл. — Оце так парочка — водою не розіллєш.

— Зовсім я не падала, — заперечила Джіл.

— Не падала? А чого ж ти така мокра?

— Бо я пірнула, — пояснила Джіл.

Пітер здивовано глянув на неї.

— Ти хочеш сказати… ти навмисне кинулась у воду?

Джіл кивнула головою.

— Тільки-но ми стукнулись, я обернулась і побачила, що Керол упала за борт. Її довго не було видно, отож я пірнула услід за нею.

Керол пригорнула до себе мокру подругу.

— Нічого зі мною не сталося, Джіл. Мене, мабуть, потягло кормовою хвилею вниз, а потім я виринула якраз поруч тебе. А я весь час думала, що тебе теж викинуло за борт при зіткненні.

— Годі про це. Що ж, ми оце цілий день будемо стояти і базікати? — спитала Джіл. — Треба ж рушати на пошуки скарбів. Ходімо, Керол, перевдягнемося, а хлопці тим часом хай ведуть катер далі.

— Ну, й ускочили ми в халепу! — сказав Пітер, коли дівчатка спустилися вниз. — Я більше на таке ніколи не зважуся.

— Та що там! — заспокоїв його Майкл. — Справа варта і заходу. Ми спритно проскочили митні пости, і ніхто з них нас не помітив, то хіба треба зважати на те, що хтось там пірнув? Тим паче, що викупалися дівчата, а не ми.

Пітер засміявся.

— Це зовсім не по-лицарськи, Майкле, — дорікнув він.

На той час, коли дівчатка повернулися на палубу, щоб висушити волосся на сонці, «Норець» мчав мимо цілого ряду широких бічних каналів, де стояли велетенські вугільні баржі, маленькі каботажні пароплави і безліч різних дрібних суден. В одному з каналів розмістилася невелика суднобудівна верф. Повітря дрижало від гуркоту пневматичних молотків — то клепальники