Роджер Пілкінгтон - Янові скарби

Пітер знизав плечима.

— Зачекаємо — там видно буде.

І справді, незабаром вони підійшли до невеличкого молу, що виступав у канал від правого берега; тут було пришвартовано більше десятка великих барж. Катер не встиг проскочити мимо — урядовець у якійсь незнайомій формі просигналізував їм зупинитися. Майкл неохоче дав «Норцю» задній хід і ловко причалив до молу.

Урядовець піднявся на катер і віддав честь. Пітер теж віддав йому честь, змусивши Майкла пирхнути від сміху.

— Ви з Англії?

— Так, — відповів Пітер.

— Куди прямуєте?

— До Дордрехта.

— Ага, тоді усе гаразд. А паспорти у вас є?

— Ось, — поспішно відповіла Керол, виймаючи паспорт з кишені куртки.

Урядовець кивнув головою.

— Не тут, — пояснив він. — Якщо ви йдете в Голландію, то паспорти пред'явите он там, в голландській митниці. — Він показав на пристань на протилежному березі, ярдів за триста чи чотириста від них. — До побачення. — Урядовець знову віддав честь і стрибнув на берег.

Серед команди «Норця» якусь мить панувало мовчання.

— Я знала, що так буде, — сказала Джіл. — Пітере, а хіба не можна знайти якийсь інший шлях?

Пітер заперечливо похитав головою.

— Я вже дивився по карті, але іншого каналу немає.

— Я помітив досить дивне явище, — мовив Майкл. — Усі баржі і малі суденця зупиняються біля обох митниць, а великі пароплави минають їх. Гляньте, он іде один за течією. От подивіться!

Вниз по каналу спускалося велике вантажне судно водотоннажністю принаймні десять тисяч тонн. На ньому майорів червоно-білий прапор — датський, як визначив Пітер. Пароплав ішов із швидкістю близько восьми вузлів на годину і минув бельгійську та голландську митниці, навіть не уповільнивши руху. А чотири баржі, що пливли за ним попарно на буксирах, пришвартувалися перед «Норцем» для митного огляду. Невдовзі після них показався американський танкер, що йшов з Гента, він теж проминув митниці — і ніхто його не зупинив.

Нараз Пітер схопився на рівні.

— Я придумав! — крикнув він. — Слухайте, ви згодні ризикнути? Зрештою найгірше, що може трапитися, — нас затримають.

— Що ти хочеш зробити? — зацікавлено спитала Керол. — Ти ж, певно, не збираєшся промчати прямо через кордон?

— Отак і треба зробити! — у захваті вигукнув Майкл. — Промчати прямо, прикинувшись, що ми теж велике судно.

Але Пітер заперечливо похитав головою.

— У мене краща ідея, — сказав він. — Ось побачите!

Він запустив мотор, вивів катер на середину каналу і став чекати.

— Пливімо далі, — підганяв його Майкл. — Ми готові. На що ти чекаєш?

Пітер обернувся і глянув уздовж судноплавного каналу.

— Ось на що, — коротко сказав він, кивнувши на великий вантажний пароплав, що тільки-но виткнувся з-за далекого повороту.

Минуло кілька хвилин, поки пароплав порівнявся з ними — прекрасне велике судно, прапор якого Пітер так і не зміг визначити. Не реагуючи на настирливе Майклове розпитування, він пропустив судно трохи вперед і лише тоді повів за ним «Норця», широко відчинивши дросельну заслінку. Він зробив це в ту мить, коли величезний корпус пароплава був між ними і митницею на голландському березі.

— Ти хочеш іти за пароплавом? — спитала Джіл.

— Ні. Ми просто зникнемо, от і все, Керол!

— Що, Пітере?

— Біжи на ніс і ляж там. Як тільки побачиш край митного молу, підніми ногу. А ти, Джіл, зробиш так само на кормі. Ну, гайда на місця! Швидко!

Катер повільно йшов уперед, сховавшися за великим пароплавом, а дівчата побігли на свої пости.

— Ти, Майкле, слідкуй за Джіл на кормі. Як тільки вона підніме ногу — скажеш мені. А Керол я сам добре бачу звідси.

Майкл обернувся і почав стежити за сестрою; Пітер підвів катер ще ближче до судна. Воно йшло без вантажу, лопаті його гвинта лунко ляпали на поверхні води.

— Ну от! — вигукнув Майкл. — Джіл підняла ногу!

Пітер збільшив швидкість катера, просуваючись трохи далі під прикриття пароплава.

— Джіл опустила ногу, — доповів Майкл, сповнений почуття обов'язку.

— Гаразд. Ми якраз на траверзі і, мабуть, зовсім прикриті. По-моєму, митниця зараз напроти нас. Отже, нам треба просуватися потроху і триматися ближче до носа пароплава, щоб нас не видно було з митниці, коли йтимемо далі каналом.

Пітер здійснював свій план з великою майстерністю, так що дівчатка більше не піднімали ноги для попередження. Проте йому довелося пережити кілька неприємних хвилин, коли на каналі з'явилася вервечка великих рейнських барж і пішла назустріч «Норцю» та судну, за яким він ховався. Наближаючись до барж, пароплав дав гучний гудок і почав притискати катер до берега, але Пітер не відставав — не смів ризикувати, щоб «Норця» помітили з протилежного берега. Оскільки катер не уповільнював ходу, вантажний пароплав зменшив швидкість, тоді Пітер зробив те ж саме. З капітанського містка пролунав обурений крик, але Пітер уперто тримався свого місця. Коли баржі пройшли по той бік його велетенського супутника, катер гойдався на хвилях, піднятих носом пароплава, всього за три ярди від берега, а сам пароплав був лиш за двадцять футів від лівого борту «Норця». «Хоч би не наразитися біля берега на підводні палі», — похмуро подумав Пітер.

Пройшовши ще з чверть милі, пароплав збільшив швидкість на один-два вузли, щоб перегнати катер. Але Пітер ще не зважувався вивести «Норця» на видноту, отож він відкрив дросель майже до краю, намагаючись триматися на одному рівні з носом судна. Пароплав знову оглушливо загудів, і Пітер одразу ж зрозумів причину: попереду показався шлюз. Канал звужувався в цьому місці і проходив між двома стінами; ворота між ними можна було зачиняти, відділяючи таким чином частину каналу для осушування і чистки. Пітер глянув назад і пересвідчився, що катер все ще схований від митників за корпусом пароплава, потім знову перевів погляд на канал. Яка завширшки відстань між стінами? Визначити було дуже важко, але