Володимир Леонідович Кашин - Тіні над Латорицею

Її привів Вадик… Спочатку вона була схожа на заморожену птицю, довго хекала на руки у ванній, чепурилася, відходила, і раптом з'явилася — прекрасна, зухвало гарна! З викликом на обличчі і у всій поставі ввійшла у кімнату, де її ніхто не знав, проминула порожнє крісло і опустилася на декоративний килимок, що лежав у протилежному від дверей кутку. Обіпершись спиною об стінку, випростала на підлозі довгі, як у чаплі, ноги і з незалежним виглядом устромила очі в присутніх.

У кімнаті стало тихо.

Її ніхто не знав, окрім Вадика. А той схитрував — одразу ж вийшов з Лесем на кухню, давши зрозуміти, що «вмиває руки».

Перше заціпеніння минуло. Федір, який на хвильку розгубився під поглядом незнайомки, знову почав награвати (тільки вже трохи тихше) на розладнаному піаніно, а він, Павло… Він не вийшов з цього заціпеніння й досі…

Все це відбувалося у двокімнатній квартирі Світлани, з якою Павло дружив ще з дев'ятого класу. З того часу і вважалося, що Світлана — «його дівчина». Він знав, що Світлана закохана в нього «по вуха», знав, якщо збирає компанію, то насамперед заради того, щоб і він прийшов.

Павло був із Світланою лагідний, уважливий — такий у нього характер, — йому здавалося, що і сам закоханий у цю дівчину, і аж ніяк не думав, що здатний скривдити її, бути різким, грубим. Але цей вечір змінив його звички, поведінку і його самого. Певно, жодне стихійне лихо не змогло б так навально, з такою силою перевернути йому душу, все його життя, як це зробила, не докладаючи жодних зусиль, незнайомка у кутку….

Завтра мала повернутися з відрядження Світланина мати, завтра — день народження Світлани, на який неодмінно прийдуть старенькі тітоньки з домашніми тістечками, і завтра, в день повноліття, їй буде нудно, а сьогодні… Сьогодні зібралися свої, на громадських засадах «скинулися», хто скільки міг, купили сухого вина, цукерок, зварили кави. Сьогодні був не день народження, а просто хороша зустріч давніх друзів…

Але коли вона, ця незнайомка, отак сіла на підлогу, Павло забув про все: і про Світлану, і про її вісімнадцятиліття, і про компанію, і навіть про Вадика, який привів її. Вадик до уваги не брався. Адже він просто прийшов з нею, не більше…

Незнайомка здавалася старшою за Павла. Їй було років двадцять.

Ні, вона йому відразу неймовірно сподобалася, і він поспішив підійти першим.

Узяв зі столу найкращу цукерку і рішуче попрямував у той куток. Лариса, дівчина Федора, спробувала жартома забрати цукерку, але він немов і не помітив цього.

Ось він уже стоїть біля килимка Сідає поруч. Простягає незнайомці цукерку. Вона бере, їсть і мовчить. «Боже, звідки вона така взялася! — у захваті думає Павло. — Жар-птиця серед горобців».

Раптом побачив, як Світлана заглянула до кімнати і відразу ж вийшла: у нього був такий зрозумілими вираз обличчя! Але тієї миті йому було байдуже, що подумає Світлана, десять, сто таких Світлан!

«Хто ти?» — спитав він незнайомку.

«А ти?»

«Я — Павло».

«Ось що, Павле, у цьому домі немає кактусів?» «Кактусів? — здивувався він. — Зараз спитаю». Він підвівся і пішов шукати Світлану. Вона готувала на кухні каву.

«Свєт, у тебе немає кактусів?»

«Ні, — відповіла дівчина. — А навіщо?»

Він і сам не знав навіщо.

«Так. Треба. Для діла».

«У мене є герань. У материній кімнаті, на вікні. Герань для цієї справи не підійде?»

«Зараз з'ясую». — І Павло поспішив до кімнати, не знаючи, що після його відвідин Світлана зітхнула, задумалася і проґавила, коли запузирилася кава по краях «джезве». Брючний костюм був зіпсований темними патьоками. Ще дужче засмутившись, вона побігла у ванну, щоб замити його.

Павло у цю хвилину сидів навпочіпки перед незнайомкою.

«Є герань. Але якщо необхідно саме кактус, я збігаю додому, тут недалеко — два квартали».

Він готовий був зробити для неї все, навіть неможливе, у крайньому разі, привезти кактус із теплих країв.

«Ні, нічого, — погодилася дівчина. — Ви не турбуйтеся. Якщо немає кактуса, мені вистачить і герані».

Не знаючи, навіщо їй це потрібно, вкрай заінтригований Павло приніс герань у глиняному горщику.

Незнайомка підсунула квіти ближче до килимка і вперше прихильно посміхнулася Павлові. Він нарешті не витримав і спитав:

«А тепер можеш сказати, навіщо тобі це потрібно?»

Від хвилювання голос у нього був хрипкий і незвичайно тихий — мовби і не його.

«Є дві причини: по-перше, я хотіла справити на тебе враження, заінтригувати, по-друге, мені до лиця зелений колір, на зеленому тлі маю кращий вигляд».

Така відвертість мало не збила Павла з ніг. Він буквально фізично відчув, як витягується донизу його лице. Світлана на таке не здатна!

«А навіщо було справляти на мене враження?» — спитав по хвилі.

«Ти дуже подобаєшся дівчинці, яка зараз на кухні. Я помітила, як вона подивилася на нас. Я — зла! До речі, я Таня. Я люблю дражнити. Бачиш, як усе просто».

Він відчув усередині таке хвилювання, що якусь мить не міг нічого вимовити.

«А тобі її не жаль?» — спитав нарешті і відразу зрозумів, що цим запитанням вчинив підлість щодо Світлани.

«А їй хіба жаль мене!» — серйозно сказала Таня.

Він тоді так і не зрозумів, чому раптом тиха й непомітна Світлана має жаліти цю королеву…

Спогад промайнув у голові Павла так швидко, що Конкін іще не встиг перелічити всіх його гріхів.

— Останній вчинок рядового Онищенка, — почув Павло суворий голос секретаря