Таня Малярчук - Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи

Якби можна було робити так, як слід, то назва цієї книжки мала б звучати так само, як і прізвище автора: Таня Малярчук "Таня Малярчук".
Бо легше не зважати на те, що Таня народилася в Івано-Франківську, у 1983 році, що вона десь вчилася і десь ще недовчилася, що вона щодня щось робить, ніж відділити написану нею прозу від Тані Малярчук.
Тарас Прохасько

Таня Малярчук

Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи

ТРОЯНДА АДОЛЬФО

єдина з усіх лише я називаю себе Барбарою а не Варварою хоча ніколи свідомо не прошу себе про це не кажу собі що от Варваро заради всього святого називайся Барбарою - не тому що хочеш приховати своє справжнє походження чи з якоїсь іншої причини припекло бути іспанкою бо це ж іспанці не розрізняють «б» і «в» - просто вночі над твоїм ліжком скрипить стеля так ніби по ній босоніж ступає кремезний чолов’яга але не з того боку стелі що вище поверхом є підлогою а з цього - твого - боку і коли так скрипить ти починаєш боятися смерті розміри твого тіла помітно зменшуються і страшенно хочеться наостанок щось з’їсти - а якби ти називала себе Барбарою то це мало б вигляд закляття і від скрипу і від постійного голоду перед смертю і від самої смерті - «Барбара» з твоїх уст звучало б свідченням прихильного до себе ставлення тобто що ти визнаєш за собою право на таке ім’я й одночасно розумієш що так себе називаєш тільки ти і ніхто інший тому вже дивним чином виокремлюєшся з усіх у своєму житті і знаєш про це

ні - так я собі жодного разу не сказала хоча хотіла бо я не з сором’язливих я можу спокійно на людях перехреститися біля церкви можу перед Святою Вечерею на Різдво коли вся родина стає молитися до образів так само вголос бубоніти молитву як моя стара і глуха баба Васютка - їй на підмогу - щоб показати що мене на відміну від тебе мамо не нервує її голосне бубоніння і я не торкну її за плече якраз на «і не введи нас во іскушеніє» що мовляв може ви заважаєте молитися іншим?!

я не сором’язлива а швидше безпосередня і в своїх почуттях і в своєму гніві

але собі ніколи нічого не казала бо боюсь що почну віддалятись від місця бесіди а моїм голосом говоритиме хтось інший і не до мене а до когось іншого - і ці інші брутально викинуть мене з мене щоб усе навколо підтасувати під реальність і щоб я спостерігаючи за бесідою збоку повірила в те що говорю саме я - щира й відверта я - бо хіба не бачиш адже то твої пальці і перстень на пальцях твій і шрам над правою бровою і повна відсутність родимок - без сумніву це ти - але насправді то не я а хтось інший

тому часто я заливаю себе густим вишневим киселем в якому звук майже не поширюється і який надає моїй шкірі пружної рожевості а очам - трохи випуклості щоб краще бачили в каламуті

у такій драглистій тиші я ніколи не чую шуму знадвору і рідко коли наважуюсь цю тишу сколихнути власним голосом - от учора коли я у заскленій мансарді розглядала ос і джмелів то раптом сказала собі: Барбаро зав’яжи хустинами голови соняшників бо зараз буде гроза

і курити сигарети в такому густому просторі для мене дуже небезпечно бо може приснитися сон як я біжу горбистою лісовою дорогою за автомобілем моїх батьків і не маю сили голосно крикнути щоб батьки сучі діти тут мене не залишали але я курю бо розумію що мушу перейти цей клінічний киселевий стан розбовтати його димом до крайньої межі щоб він тріс як мозоль і я вийду до людей і скажу: ось де я!

але перейти його так само важко як перейти з російських матюків на польські - і ти розумієш причину цього переходу і намагаєшся кілька днів не з’являтися мені перед очі

заходять батьки приречено обнявшись як на давній весільній світлині й дорікають задимленою квартирою - не розривають долонь і не лиґають слини бо впевнені що я не можу кричати

мій дід на старості років щодня сидів під горіхом і шмалив самокрути ніби боявся зупинити природний цикл самогубства

очевидно він палив і вночі заплющуючи для сну одне око

волосся його щодня рудішало а два пальці правої руки обвуглювались на папірок і все зменшувались

я пам’ятаю як пальці зменшувались ніби баба Васютка вдосвіта трохи їх підтинала і кидала в баньки з молоком щоб молоко швидко не кисло чи щоб було густим як повидло

нарешті ти приходиш і питаєш куди я діваю свої пальці

але я тільки зараз усвідомлюю як багато часу пішло на те щоб устати раніше ніж дідо почне курити - а він хитрун зовсім не лягав

ти кажеш - дуже щасливий мене бачити… кілька днів не міг прийти бо їздив копати з родичами город і ті родичі обридли тобі по саму горлянку

ти напевне зміг би залишити їх і поїхати зі мною куди завгодно але сумніваюся аби ти зміг мене захищати

ти схожий на жінку бо коли сідаєш на канапу то стуляєш коліна докупи або й гірше - перехрещуєш ноги й ритмічно похитуєш верхньою

ти мав би гордитися такою схожістю але ти її умисне замовчуєш і інстинктивно шукаєш очима в моїй кімнаті дзеркало бо тільки воно є безапеляційним доказом твого існування

ти також замовчуєш що не маєш грошей хоч пристрасно бажаєш їх здобути - й обов’язково якимсь ницим шляхом

ти приховуєш від мене своє постійне бажання ницості у всьому

ні - ти ніколи не поїхав би зі мною куди завгодно

курва

я хочу щоб ти розповідав мені про неї але ти кажеш який ти щасливий мене бачити і що кілька днів порпався на городі а я якраз парю ноги тому не можу зірватися і вдарити тебе по писку

- куди я діваю свої пальці? мене лякає містичне каліцтво - воліла б щоб дідо відрубав собі пальці січкарнею

я питаю тебе як вона хоч знаю сама але хочу побачити твої зворохоблені заячі вуха і плигаюче серденько внизу живота (дивуюся що колись животом називали життя)

ти пригадуєш яка гарна в неї плинність постави як вона вміє дивитись немов знизу як вона любляче усміхається і вірить в Бога - і кажеш що і сам міг би її кохати… це навіть було б правильніше… і вона б поблажливо дивилась на тебе з вікон свого дому

так - це було б правильніше і ти вже її кохаєш а не ненавидиш