Валерій Павлович Лапікура - Наступна станція - смерть

були дуже слабкі судини, а відтак навіть при невеликому, слабенькому ударі виникав непропорційно великий синець.

Привезли ми його до Управи, посадили, дали водички, потім - закурити. Я розпочав допит за формою: як звати, коли і де народилися, ким будете, де прописані? Фіксую в протоколі, коней не жену, але даю зрозуміти, що два вбивства і п’ятнадцять епізодів збройного пограбування - то вам не тещу до першоджерела послати. Навіть при свідках і дільничному. Потім з усією делікатністю починаю пояснювати, що він сам повинен усвідомити практичну безвихідь ситуації і покластися на чудо, яким у даному випадку є щиросердне визнання. А суд, мовляв, зарахує і ударну працю на уславленому підприємстві, і перемоги у соцзмаганні, і двох маленьких дітей… дивлюсь, він теж на душевну розмову настроюється, бо просить ще цигарку. Я даю, я добрий. І то не якусь «Приму» витягаю, котра «мейд ін Прилуки», а «Дніпро»! Сам теж затягуюсь із насолодою. Сидимо, мовчимо, дим пускаємо, на взаєморозуміння настроюємося.

Я ще свою сигарету до кінця не докурив, як зрозумів: «партизан» у мене не з фраєрів. Інший би мені давно вже в ногах валявся і туфлі цілував. Мовляв, рятуй, начальнику, бо я дурню впоров, а жить так хочеться!

А цей мовчить. І вже єхидненько так позирає. Доведеться притиснути.

- Зрозумій, хлопче, дурником кидатися сенсу немає. Не та у тебе ситуація.

- А яка?

- Глухий кут! П’ятнадцять епізодів збройного грабунку, по кожному - заяви потерпілих. Поки що п’ятнадцять. Бо як Оболонь дізнається, що ми тебе пов’язали, набіжить решта покривджених. І черга стоятиме… сам знаєш…

- Ну, це ще довести треба. Заяву написати - це як дурному з гори побігти. Хіба мало у нас по району бандитів лазить? Чому обов’язково я?

- По-перше, грабували мирних жителів лише під час твоїх нічних змін. По-друге, всі напади здійснені на відстані десяти-п’ятнадцяти хвилин швидкої ходи від твого об’єкту. Бігцем - ще швидше. По-третє, твоя зброя. Карабінів під носа людям в Києві не стромляли років так… від сорок восьмого, здається.

- То все слова.

- Не перебивай дядю. По-четверте, якщо ти святий та божий, чого ж ти від нас ховався?

- З жінкою полаявся. Задовбався бути вдома і за тата, і за маму. Ну і вирішив: хай без мене трохи поживе, а я хоч відісплюсь від того крику.

Пропустив я тоді ці слова повз вуха - щодо дружини і крику вдома. Каюсь! Поспішав дотиснути:

- Як за великим рахунком, хлопче, то ми всі ці грабунки можемо й не розслідувати. Тільки час та папір переводити. Бо двоє вбитих тобою на автостанції - це розстріл з гарантією. Не відкрутишся.

- Доведіть, що то я!

- Ну, знов за рибу гроші. Ти ж про відбитки пальців чув або читав? На дурного ж не схожий, тож знаєш, що це таке. Карабіна твого ми й справді не знайшли. Але знайдемо. Я тобі всю його історію можу розказати. Але то таке… головне, що гільзи ти забрати не встиг. А на них - твої пальчики. Тож можна коней не гнати, а спокійненько підшивати відбитки до справи. Залізний доказ!

- Що мені світить?

- Я ж тобі казав: розстріл. Тільки не вигадуй друга Васю, котрий і карабіном бавився на Оболоні, і будівельників застрелив, а ти тільки пару разів у нього взимку зброю позичив і на зайчиків у Пущу Водицю вибрався. От звідки начебто твої відбитки на патронах.

- Спасибі за підказку.

- Будь ласка. Але врахуй: можеш Васю вигадати, Петю, Колю, яких ми, звісно, не знайдемо. Але для слідства це ще краще.

- Чому?

- Бо по вбивству не одна стаття є, а кілька. По одним - «зона» світить, але без розстрілу.

- Це в яких випадках?

- Це коли ти сам «партизанив». А з Васею, навіть якого не знайдуть, це вже інша класифікація. І стаття інша. Сімдесят сьома! Вбивство з корисливих мотивів у складі організованої групи з двох і більше людей. Однозначно розстріл. Тобі - так точно. Бо ти у нас в руках, а Васю ще шукати треба.

- А якщо без Васі?

- Господи, я ж тобі від самого початку про що кажу? Про те, що чудеса бувають навіть у радянських судах. Ти ударником комуністичної праці був? Був. Рекорди ставив? Ставив. «Вражих голосів» ночами не слухав? Політику партії та уряду під сумніви не ставив? Анекдоти про Брежнєва навіть на п’яну голову не розповідав? От бачиш! Судимостей, затримань, штрафів за перехід вулиці у невстановленому місці немає? Теж згодиться. Плюс дружина і двоє маленьких дітей. Думай, йолопе, тільки швидше!

Колишній ударник трохи помовчав, зрештою наважився і попросив помити руки і дати ще одну цигарку. Я, звісно: мий, можеш навіть мій рушник узяти, тримай цигарку, ось папір, ось ручка, пиши «щиросердне», а я даю тобі чесне ментівське, що за мною не заіржавіє.

Коли раптом двері - «ба-бах!». Крик із коридору: «Ми його у вас забираємо!» І лише після цього влітає таке собі прокурорське цабе у спідничці і ніжки іксиком. Фізія відповідна. А потім одразу:

- Ой, хто це вас так?

Це не до мене, це до затриманого. Вони там у прокуратурі всі ввічливі. Всім «викають», навіть безнадійним. «Партизан» одразу ожив і мовчки в мене пальцем тицьнув. Оцей, мовляв, нелюд роду людського. Прокурорша так на мене зиркнула, наче я її улюбленого котика у помийному відрі втопив.