Віталій Олександрович Клімчук - Рутенія. Повернення відьми

сісти.

— Батько казав, що такий день настане! Він усе життя на нього чекав…

— Твій батько? — здивувався Віт. — А хіба ти не…

— Це мій батько звертався до вас по допомогу!

Всі мовчали.

— Мій батько давав слово, і я дотримаю його! — проказав він після мовчанки. — Я допоможу вам. Розказуйте.

— Гаразд. Слухай… — і Рутенія розповіла усе.

— Ми маємо єдиний вихід — дістатися до Суронжу і знайти Добровіна! І бажано — якомога швидше, — сказала вона, завершивши оповідь.

— Мушу поміркувати, — сказав Золота.

— Але ти ж зрозумів — допомагати нам небезпечно. На нас полює…

— Здогадуюся, хто! — перервав Віта зільник. — Визначений час прийшов, кожен мусить зробити вибір… — Здавалося, Золота у задумі звертається до себе самого. Згодом він струсонув головою, повертаючись до дійсності: — Я маю спосіб допровадити до Суронжу… але… спочатку поїмо…

Всі накинулися на їжу. Їли так, що аж за вухами лящало: це ж бо була перша людська їжа за кілька днів. Однак, трапеза тривала недовго, бо незабаром до кімнати влетіла перелякана служниця:

— Там… Озброєні люди!

Золота скочив з-за столу першим. Без зайвих питань всі кинулися за ним. Він повів їх униз.

— Певен — це ті бандити! — вигукнув біжучи Золота. — Ахруманові посіпаки!

— Він упізнав мене, все може бути! — задихаючись, промовила Рутенія.

Золота зупинився неочікувано, і Віт з Рутенією приплюснули його до дверей. Бось із Дзеванною встигли стишити хід. Виборсавшись з-під відьми і чугайстра, зільник відчинив важезні, оббиті залізом двері — відкрилася похмура кімната.

— Щоб чари спрацювали, я мушу переміщатися з вами, — сказав Золота.

Нагорі почувся шум. Тупіт ніг, крики, дзвін битого посуду.

28

Всі стали в коло, а Золота почав їх обходити:

Не сам я йду, чорним волом їду Сухою гадиною поганяю, Правою ногою на поріг ступаю, Своїм ворогам язик та очі одвертаю, Щоб вони губами не плямкали, Зубами на нас не клацали, очима нас не бачили!

Золота скочив у коло, і друзів оточила блакитна напівпрозора стіна.

— Це їх трохи затримає, якщо раптом сюди увірвуться.

Ніби на підтвердження його слів, у двері загупали:

— Відчиніть! — почула Рутенія знайомий голос.

— Відчиніть, бо гірше буде!

— Висаджуйте двері!

Золота зважав на крики. Він став у центр кола, вийняв з-під поли три пляшечки і ніж, поклав усе це на землю, а сам став на коліна і звів догори руки:

Текло три ріки під калиновий міст: Перва водяна, друга молочна, третя кривава; Я водяну ізоп'ю, а молочну споживу, а криваву — спущу

На цих словах Золота випив дві пляшечки, схопив ножа і полоснув ним по руці. Кров полилася потоком, і він підніс третю пляшечку, наповнивши її своєю кров’ю вщерть. Після цього, похитуючись, підвівся: