Януш Пшимановський - Витівки Йонатана Коота

на свіжий слід, бо за річкою зразу ж заблискали маячки, наближаючись до місця подій.

Ерикові треба було вертатись, але він не міг здолати цікавості. Заховавшись у листі ясена, ще раз відзначив приїзд міліцейських машин, спостерігаючи і слухаючи, як інспектор Новак, піднявшись на приступки вагончика, залагоджує конфлікт між двома зацікавленими сторонами.

— Замкнути їх?

— Так, замкнути! — гукали жінки.

— Замолозити мелзотників! — пищали дошкільнята.

— Хвилинку, громадяни, прошу тихіше! — махнув рукою інспектор і спитав бранців: — Випустити вас?

— Ні! Замкнути! — почулася дружня відповідь.

— Колодка під другою сходинкою, — підказав з вагончика Лись-Блись. — Тільки ключ добре сховайте.

Йдучи назустріч одностайному побажанню, інспектор виконав волю народу і звернувся до натовпу:

— Є пропозиція розійтися, щоб закінчити ранковий туалет.

Аж тепер жінки помітили, що прибігли вони сюди, забувши про деякі костюмно-косметичні деталі,— і за хвилину тут уже нікого не було.

— Цікаво, хто це все накоїв? — сам у себе спитав Новак.

— Я, пане інспекторе… — виструнчився один з молодих і метикуватих хлопців.

— Ти накоїв?

— Ні. Я хотів сказати, що почав би з обшуку в «Хаті Бунгало» та інших навколишніх помешканнях, де поки що ніхто не живе.

Почувши ці небезпечні слова, капрал Повзик переміг цікавість і, не чекаючи на відповідь, полетів скільки було сил у крилах з рапортом до командира.

Нерухоме повітря пахло металом, гумою і смолою. Сталева ляда, замкнута на сім засувів, і товстий шар темряви під нею приглушували всі звуки зовнішнього світу. Час спливав повільніше, ніж над річкою чи в лісі.

Можна було, звичайно, в будь-яку хвилину увімкнути цілодобову інформацію про точний час, прогноз погоди або результати тоталізатора, але кому воно потрібне?..

— Післязавтра новий тираж, — сказав Хелонідес. — Якби була оказія, я б заповнив картки на ім’я Добромира.

Коот не відповів, щось його зацікавило, і він швидко підключив трубку до зажимів.

— …авентурек…

— Бабин турок? — перепитав Бікі.

— Цить! — Йонатан поклав йому на носа свою м’яку лапу.

— …Ні, нічого я не пив, це дерева в садках пилками… — пояснював той самий голос.

— Вигадуєш, — прозвучав сильний жіночий голос.

— Ні, ріжуть усе підряд безжально. Слово улана…

— Грати сусідкам «на коней»?

— Грай, люба! Бери мою сурму і грай!

Хвилину було тихо, потім обмінялись інформацією двоє молодих людей:

— Пливіт, Казику!

— Пливіт, Цяпе!

— Аглесоли в садках. Мама полетіла.

— Знаю. Такого налобили!.. Моя мама побігла теж.

Зразу ж після цього одна на одну наклалося кілька розмов.

— Згідно з планом вирубування, в секторі максимального запилення…

— Флімонодендрон, на спецділянці ріс…

— Напрямки пануючих вітрів…

— Негайно припиніть! Викупіть рослину, заощаджуючи на витратах на харчування…

— Припиніть вирубування!..

— Ваші саджанці можете висаджувати.

— Франю, жінки кажуть, що ти розпорядився змінити напрямок вітрів…

— Мало їм лісу, то ще зацементують черешні, знищать салату.

Вр-р-р! — затріщало так голосно і протяжно, що Коота аж відкинуло від трубки.

По дротах пішов струм високої напруги і частоти; один із кабелів кольору стиглого банана, здавалось, навіть урочисто засвітився.

— Вас теж у вухо вдарило, пане начальнику? — запитав хтось несміливо й замовк, бо в трубці почувся кашель.

— Їду до вас з інспекцією, — зверхньо озвався низький голос. — Приготуйте обгрунтування пропозицій припинення забруднення, лісонасадження, запилення і відстрочки планування вирубування. Двом — заохочення, трьом — догани… — голос замовк на мить і додав: — Якщо з тим зрубаним флімонодендроном правда, то п’ятьом догани, а заохочень не буде.

Кабель перестав променіти.

— Тікаємо, — сказав Йонатан, вішаючи трубку. — Скоро до «Хати Бунгало» приїде новий мешканець, і краще буде, щоб він нас тут не застав.

— Ерик ще не вернувся, — нагадав Бікі.— Слід би і його дочекатись…

— Зустрінемо його по дорозі або хвилину зачекаємо під сходами. Чим ближче до берегів Цюркави і очеретів Малого Хлюпу, тим краще.

Вгорі над ними почувся стукіт по металу, вищання закрутки.

— Вперед! — наказав капітан. — Нас тут не було.

Ще не затихла луна від