Анатолій Чабан - Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Прийняття рішення про створення рухомих загонів загородження диктувалося наявністю танкових з’єднань противника на зовнішніх флангах армій ударного угруповання фронту, а також у складі оточуваного угруповання ворога.
Рухомі загони загородження були сформовані в усіх з’єднаннях. У стрілецьких дивізіях вони складалися з одного стрілецького взводу з 200 протитанковими мінами (ПТМ); у стрілецьких корпусах — з саперної роти з 300 ПТМ; в армії — з двох саперних рот із 1 тисячі ПТМ. У вихідному районі для наступу були організовані передові польові інженерні склади на лінії дивізійних обмінних пунктів, де армії мали по 3 тисячі протитанкових мін, а фронт — до 10 тисяч. У стрілецьких дивізіях і корпусах міни перевозилися на повозках, в армії і в розташуванні фронту — на автомашинах. У середньому армії, які діяли на напрямку головного удару, мали перед початком операції по 10-15 тисяч протитанкових мін у рухомих загонах загородження і на польових складах. Такий запас забезпечував потреби наших інженерних військ у мінах для боротьби з танками противника.
Політроботу в інженерних частинах і підрозділах командири і політпрацівники організовували і проводили так, щоб особовий склад був готовий у максимально короткі строки виконати завдання по розмінуванню, прокладці шляхів, подоланню перешкод і тим самим створити сприятливі умови для успішного наступу і якнайшвидшого визволення радянських людей від фашистського ярма.
* * *У смузі 2 Українського фронту операція почалася на світанку 24 січня діями посилених передових батальйонів із складу 4 гвардійської і 53 армій [2, 100-101]. Кожному з них був доданий один саперний взвод. Крім того, пропуск батальйонів через загородження і перешкоди на передньому краї забезпечувався силами від однієї до двох рот дивізійних саперів. Особливо це було важливо на напрямку, де передній край проходив по річці Сухий Ташлик.
У зв’язку з успішними діями передових батальйонів дивізійні сапери у другій половині дня просунулись слідом за ними і приступили до розмінування і прокладання шляхів для головних сил стрілецьких дивізій. За дивізійними саперами йшли армійські.
Вранці 25 січня по розмінованих проходах пройшли головні сили першого ешелону 4 гвардійської і 53 армій для розвитку успіху, досягнутого передовими батальйонами. Того ж дня по наскрізних проходах у смузі 53 армії було введено в прорив 5 гвардійську танкову армію. А пізніше в смузі 4 гвардійської армії — 5 гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус.
27 січня гітлерівці, намагаючись ліквідувати прорив, почали здійснювати контратаки з півночі і півдня в загальному напрямку на Оситняжку. Для того, щоб відбити контратаки ворожих танків і піхоти, у ніч на 28 січня фронтовий рухомий загін загородження у складі чотирьох інженерних батальйонів під командуванням полковника А. Д. М’яснікова разом з винищувально-протитанковою артилерійською бригадою прикрив з півдня ударне угруповання 53 армії.
У семи районах було встановлено 9450 протитанкових і 1 тисячу протипіхотних мін. Така кількість мінних загороджень надійно прикривала південний напрямок прориву. На цьому напрямку на мінних полях 28 січня підірвалося 5 ворожих танків, а інші, зустрінуті сильним артвогнем, відійшли. Контратака противника успіху не мала.
З півночі силами рухомих загонів загородження 4 гвардійської армії було заміновано всі виходи з лісів на захід від Пасторського і у взаємодії з протитанковою артилерією відбито контратаки танків противника.
Чотири батальйони 5 інженерно-саперної бригади були додані 5 гвардійській танковій армії. Після введення цієї армії в бій інженерно-саперна бригада двома ешелонами в ніч на 30 січня увійшла в прорив по коридору завширшки 3 кілометри. У першому ешелоні було два інженерних батальйони на автомашинах високої прохідності з 3 тисячами протитанкових мін, у другому — управління бригади і два інженерних батальйони також на автомашинах з 2 тисячами протитанкових мін.
Здійснивши марш, перший ешелон 5 бригади одержав від командуючого 5 гвардійською танковою армією генерала П. О. Ротмістрова завдання посилити мінні загородження опорних пунктів на основних маршрутах, що проходили від внутрішнього фронту оточення до лінії Шпола-Лебедин. Це було зв’язано з контратаками противника, який намагався прорватися в напрямку Оситняжка. На чотирьох маршрутах протягом 30 січня було поставлено 2750 протитанкових мін.
Другий ешелон бригади у взаємодії з частинами 18 танкового корпусу 31 січня почав мінування на зовнішньому фронті оточення. У зв’язку із зростаючою необхідністю його закріплення у смузі оборони 18 танкового корпусу 5 гвардійської танкової армії 1 лютого був введений другий фронтовий рухомий загін загородження (два батальйони 27 мотоінженерної бригади з 3 тисячами протитанкових мін, командир — полковник М. С. Васильєв).
Батальйони 5 інженерно-саперної і 27 мотоінженерної бригад до 7 лютого повністю прикрили танкодоступні напрямки на зовнішньому фронті оточення на рубежі Лебедин-Кримки, встановивши 8340 протитанкових мін і влаштувавши 7 кілометрів лісових завалів. Це сприяло тому, що контратаки противника тут успіху не мали. Гітлерівці всюди наштовхувались на вогонь наших танків і протитанкової артилерії, прикритих мінними полями. На напрямку Лебедин, Шпола на мінах підірвалося 8 танків ворога.
Не добившись успіху на цьому напрямку, гітлерівці почали зосереджувати мотопіхоту з танками в районі Капустине і 9 лютого здійснили контратаку на захід від Шполи, зайнявши на протилежному березі річки Шполки село Іскрене. Для відновлення становища сюди терміново перекинули виведені у резерв 5 гвардійської танкової армії два інженерних батальйони 5 інженерно-саперної бригади, які раніше діяли на північ від Шполи і Лебедина. Повністю відновити становище на цьому напрямку не вдалося. Але у зв’язку з тим, що фашистів було відкинуто за Шполу, потрібно було закріпити рубіж Стецівка-Юрківка. Для цього було встановлено 2 тисячі протитанкових мін і висаджено в повітря 12 мостів через Шполку. Це значно посилило протитанкову оборону 49 стрілецького корпусу, доданого 5 гвардійській танковій армії.
Зазнавши і тут поразки, гітлерівці почали зосереджувати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.», після закриття браузера.