Тамара Крюкова - Чарівниця з острова Гроз

Азар клацнув пальцями, і в нього на долоні відразу виникло полум'я.

— Оце так! Ну ти справжній чарівник, — із щирим захопленням мовив Прошко.

Азара здивувало захоплення хлопчини. Він майже з народження жив на острові й багато з того, що люди сприймали як чудеса, вважав звичайнісінькою справою.

— А я мрію стать чародієм або хоча б придворним астрологом, — зізнався Прошко.

— Придворним астрологом? — перепитав юнак.

— Ага. Складати гороскопи, передбачення

і все таке…

Азар не зміг приховати посмішки. Він навіть не припускав, що хтось може мріяти про такі дрібниці. Тим часом Прошко вів далі:

— Правда, дід мене спочатку нізащо не відпускав, казав, що це все дурощі, та потім відм'якнув.

До речі, хочеш домашнього сала? Дід у мене по салу мастак, — Прошко дістав із рюкзака загорнутий у ганчірку шматок сала та окраєць хліба.

— Що це? — запитав Азар, указуючи на сало.

— Ти що, ніколи сала не їв? Може, ти їси тільки яловичину?

— Що таке яловичина?

— Яловичина — це корова, а сало — свинина, тобто свиня.

— Ти харчуєшся падлом? — скривився Азар.

— Ніяке це не падло. Дід сам порося вигодував і заколов. М'ясо чисте, свіже.

— Убитих їсти не можна, — похитав головою Азар.

— Ти просто як Маріка. Вона також м'яса в рот не бере. Навіть рибу й ту не їсть. Шкода, що вона не приїхала.

— Маріка, — повторив Азар, ніби пробуючи слово на смак. — Розкажи мені про неї.

— Ну, вона дуже красива. Якщо причепуриться, то просто аж дух перехоплює. Та вона цього не полюбляє. Вона взагалі не така, як інші дівчата. Очима не пряде й не пліткує як попало. Ні, в ній цього немає. У неї що на умі, те й на язиці. А як вона сміється!

Азар пам'ятав, як вона сміється. Його знову пронизало гостре бажання побачити чорноволосу дівчину, хоча тепер вона виросла й напевно змінилась.

— Я б усе віддав, щоб вона була моєю дівчиною, — щиро мовив Прошко.

— Що значить «твоєю дівчиною»? Рабинею?

— Ні, ти що! Дівчині, навпаки, треба дарувати солодощі та квіти.

— Навіщо?

— Щоб вона захотіла з тобою гуляти.

— Не розумію.

Настав час дивуватися Прошкові.

— Слухай, ти он який красень. Невже в тебе ніколи не було дівчинки?

— На острові немає дівчат.

— Як? Зовсім? Ну якби вона тут з'явилася, ти б у неї відразу закохався.

— Що значить «закохався»?

— Ну ти даєш! Не знаєш, як люди закохуються? Це коли весь час про когось думаєш, навіть уві сні бачиш. І завжди хочеш бути поруч із цією людиною.

Азар ледве помітно здригнувся.

— Ти її любиш? — запитав він у Прошка.

— Маріку не можна не любити. Вона така весела і добра, тільки дуже нещасна, — зробив висновок Прошко.

— Вона нещасна? Чому? Чого їй бракує? — здивувався Азар.

Він-то завжди вважав, що в юної чарівниці щастя б'є через край.

— Скажи, якщо пташку посадити в клітку, напувати джерельною водою й годувати відбірним зерном, буде вона щасливою?

— Пташку не можна тримати в клітці. Їй потрібна воля.

— Ось і Маріці також. Знаєш, її відіслали до школи, але я гадаю, вона там не залишиться. Вона однаково втече, — висловив переконання Прошко.

Азар промовчав. Він знав, що чорноволоса дівчина нікуди не втече. Верховний Чародій про це подбав. Але Азар і сам не розумів, чи радий цьому.

Час у печері мовби зупинився. Тут панувала непроглядна темінь і глибока, наче ватна, тиша. Тільки зрідка крапля, що зірвалася зі зводу, порушувала вічну безмовність. Але навіть цей слабкий звук здавався оглушливо гучним.

Біля маленького круглого озерця просто на камінні лежала дівчина. Відтоді, як її зморив сон, вона не поворушилась і не поміняла пози. Здавалося, вона навіть не дихає. Та якби хто приклав вухо до її грудей, то уловив би биття серця, настільки слабке й нечасте, що іноді виникало відчуття, буцім воно зупинилось.

Несподівано в печері виник протяг, а потім вітер, набравши силу, закружляв між сталактитових стовпів і так само раптово, як почався, стих. Невидимі в темряві руки торкнулися дівчини, намацали крізь тканину плаття на грудях дармовис. Хтось вдоволено гмукнув. На мить чіпкі пальці затрималися на кулоні, а потім невидимка підніс до лиця дівчини флакон і скрадливий жіночий голос скомандував:

— Сон не вічний. Пробудись!

Маріці в ніс ударив різкий, їдкий запах. Вона скривилась і чхнула. Повіки дівчини здригнулися. Вона прокинулась і розкрила очі, але нічого не побачила. Її оточувала непроглядна темінь. Маріка не відразу згадала, що перебуває в' підземеллі.