Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Наука, Освіта » Вірш і розмова 📚 - Українською

Ганс Георг Гадамер - Вірш і розмова

193
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Вірш і розмова" автора Ганс Георг Гадамер. Жанр книги: Наука, Освіта.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 43
Перейти на сторінку:
(1875–1955) — німецький письменник. Лауреат Нобелівської премії (1929). Представник психологічної прози. Відкрив шлях для німецького роману у світову літературу, розширив виражальні можливості великих оповідних форм. Не цурався іронії й автопародії. Висловлювався про мистецтво, літературу, духовну ситуацію своєї доби. Найвідоміші твори: «Будденброки» (1901), «Смерть у Венеції» (1913), «Чарівна гора» (1924), «Лотта у Ваймарі» (1939), «Доктор Фаустус» (1947), тетралогія «Йосиф і його брати» (1933–1942). Книжка Томаса Манна «Роздуми аполітичного» (1918) — важлива лектура вісімнадцятирічного Ґадамера.

Маре, Ганс фон, власне Йоганн Райнгард (1837–1887) — німецький маляр. Малював краєвиди з вершниками, міфологічні фігури, оголені чоловічі торси. 1873 р. створив свій шедевр: фрески в бібліотеці зоологічної станції в Неаполі. В центрі його ідеалістичного, формально чистого малярства перебуває людина, спрощена і монуметальна.

Музіль, Роберт (1880–1942) — австрійський письменник-модерніст. Новатор романної форми. Автор роману «Клопоти вихованця Тьорлеса» (1906), драми «Мрійники» (1921). Писав психологічні новели. Незавершений роман «Людина без властивостей» (1930–1943) — проникливий образ часу, супільства, людини.

Наторп, Пауль (1854–1924) — філософ, представник марбурзької школи неокантіантства. Розвинув «реконструктивний метод», що висвітлює безпосередні пережиття в свідомості, ставлячи їх на противагу до об’єктів та об’єктивацій. Автор книжок «Платонове вчення про ідеї» (1903), «Філософія: її проблема і її проблеми» (1911). Ґадамер присвятив Наторпу наукову розвідку «Філософське значення Пауля Наторпа».

Ніцше, Фрідріх (1844–1900) — найславетніший і найвпливовіший німецький філософ кінця XIX ст. Афорист, есеїст, лірик. Радикальний переоцінювач чинних вартостей. Скритикував ідеалістично-моралізаторський погляд на аскетизм, співчуття, любов до ближнього. Створив образ надлюдини, покликаної звільнитися від усього брехливого, хворобливого і життєстлумного. Перевитлумачив античну культуру, протиставивши аполонівське і діонісійське. Найважливіші твори: «Народження трагедії з духу музики» (1872), «Людське, надто людське» (1878), «Весела наука» (1882), «Отож Заратустра мовив» (1883–1885), «Потойбіч добра і зла» (1886), «Антихрист(иянин)» (1886), незавершена книжка «Жадання влади» (з’явилася 1901р., з доповненнями — 1906р.).

Петерсен, Карл (1885–1942) — історик. Належав до берлінського кола Фр. Вольтерса. Разом з ним видав «Героїчні сказання німецької давнини» (1921).

Пікассо, Пабло Руїс (1881–1973) — іспанський і французький митець. Від 1904 р. жив у Франції. Експериментатор форми і змісту. Засновник кубізму. Серед творів — картини «Дівчата на кулі» (1905), «Авіньйонські дівчата» (1907), «Ґерніка» (1937).

Піндар (522 — біля 442 до Р.Х.) — славетний старогрецький поет-лірик. Написав близько чотирьох тисяч різножанрових віршів: гімнів, пеанів, дифірамбів. Найпопулярнішими були його епікинії — оди на честь переможців грецьких спортивних змагань. Для лірики Піндара властиві урочистий тон, пишний стиль, багата мозаїка ритмів. На державний екзамен з класичної філології 20 липня 1927 року Ґадамер підготував латинською мовою есе про Піндара.

Платон, власне Арістокл (427–347 до Р.Х.) — старогрецький філософ. Платонове намагання втілити свої ідеї нового державного ладу завершилися тим, що сицілійський тиран Діонісій продав його в рабство. Творець філософії надчуттєвих об’єктів. Близько 385 р. заснував філософську Академію. Твори: «Апологія Сократа», «Крітон», «Тімей», «Федр», «Бенкет», «Держава», «Закони».

Пруст, Марсель (1871–1922) — французький письменник-модерніст. Новатор романної форми. Зазнав впливу філософії інтуїтивізму. Був близький до імпресіонізму і символізму. Автор семитомної епопеї «В пошуках утраченого часу» (1913 — 27).

Рільке, Райнер Марія (1875–1926) — австрійський поет. Розширив сферу поетичного мовлення. Автор численних віршів і новаторського роману «Нотатки Мальте Ляурідс Бріґґе» (1910).

Салін, Едґар (1892–1974) — економіст і соціолог. Автор книжок «Платон і грецька утопія» (1921), «Довкола Стефана Ґеорґе. Спогади і свідчення» (1948), «Гьольдерлін і коло Ґеорґе» (1950). Здійснив низку перекладів з Платона.

Сезан, Поль (1839–1906) — французький маляр, «батько модерну». Серед творів — «Сучасна Олімпія» (1872 — 73), «П’єро і Арлекін» (1888), «Акведук» (1889), «Картярі» (1885 –90), «Жінка з кавником» (1893 — 94), «Оголена» (1895).

Тракль, Ґеорґ (1887–1914) — австрійський поет. Автор смутних візій і поетичних картин пророчої сили. Світ поезії Тракля створено з музики снів і духу. Постійні теми: зло і переступ, минущість і спогад, страждання і смерть. Збірки «Вірші» (1913), «Себастянові сни» (1915).

Укскюль, або Укскюль-Ґюленбанд, Вольдемар граф фон (1898–1939) — шанувальник Ст. Ґеорґе. Автор книжки «Етос в Ст. Ґеорґе» (1933).

Фідлер, Конрад (1841–1895) — історик мистецтва, приятель і меценат Ганса фон Маре. Висунув теорію мистецтва, що обстоює автономність окремого твору. Автор праць «Про оцінювання творів мистецтва» (1876), «Про джерела мистецької діяльности» (1887).

Фукідід (біля 460–400 до Р.Х.) — старогрецький історик. У восьмикнижжі «Історія» висвітлює події Пелопонеської війни, покликаючись на власні спостереги, свідчення сучасників і твори Геродота. Предтеча джерелознавства.

Целян, Пауль, власне Пауль Анчел (1920–1970) — німецькомовний поет. Хасидські і біблійні оповіді дитинства, український мелос, імпульси імпресіоністичної лірики, химерний світ символізму і сюрреалізму — все це Целян інтеґрував у свої вірші. Автор поетичних книжок «Пісок з урн» (1948), «Мак і пам’ять» (1952), «Від порогу до порогу» (1955), «Нічийна троянда» (1963), «Зміна дихання» (1967). Перекладав Жана Кокто, Александра Блока, Артюра Рембо, Осипа Мандельштама, Рене Шара, Поля Валері.

Шекспір, Вільям (1564–1616) — англійський драматург. Творець незабутніх п’єс «Ромео і Джульєтта» (1595), «Отелло, венеційський мавр» (1604), «Гамлет, принц Данський» (між 1598–1601), «Макбет» (1606), «Король Лір» (1605–1606). Писав також поеми («Венера і Адоніс», 1593, «Лукреція», 1594) і сонети. «Він належав не одній епосі, а всім часам» (Бен Джонсон).

Шенк, Александер граф фон Штауфенберґ (1905–1964) — історик. Автор праць «Верґілій і держава Авґуста» (1935), «Поезія і держава в античному світі» (1948).

Шефольд, Карл (1905–1999) — археолог, історик культури, літературознавець. Автор праць «Стефан Ґеорґе і Гуґо фон Гофмансталь, поезія і листування» (1947), «Римське мистецтво як релігійний феномен» (1964), «Образи античних поетів, ораторів, мислителів» (1997), «Образ Стефана Ґеорґе в Гуґо фон Гофмансталя: візії кінця — підвалини нової культури» (1998), «Релігійний зміст античного мистецтва й об’явлення» (1998).

Шефтсбері, Ентоні Ешлі Купер (1671–1713) — англійський філософ-просвітник. Обстоював автономію моральної свідомости. Серед творів — «Дослідження про чесноти» (1699), «Лист про ентузіазм» (1707), «Моралісти» (1709).

Шляєрмахер, Фрідріх Ернст Даніель (1768–1834) — німецький теолог і філософ. Творець філософії контемплятивного мислення. Вважав, що свобода людини полягає в реалізації індивідуальности, закладеної в кожному в ідеальному вигляді. Серед творів — «Принципи критики традиційної етики» (1803), «Монологи» (1810), «Проект системи філософської етики» (1835), «Діалектика» (1839).

Шмоллер, Ґустав, від 1908 р. фон (1838–1917) — економіст, член Державної Ради Прусії (1884), Пруської академії наук (1887). Представник молодшої історичної школи німецької політичної економії, що критикувала індивідуалістичну теорію класичної економії. Обстоював емпіричний індуктивізм, за яким історичне дослідження повинно передувати теорії. Автор двотомної праці «Основи загального економічного вчення» (1900–1904).

Шонді, Петер (1929–1971) — літературознавець, автор праць з теорії й історії німецької літератури XVIII–XX ст.: «Теорія сучасної драми» (1956),

1 ... 39 40 41 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вірш і розмова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вірш і розмова"