Микола Голубець - Велика історія України

своєрідного чару лінії, як це й можемо нині ствердити, порівнюючи староукраїнський глиняний посуд з сучасним. Поруч глиняного посуду, що вироблявся й випалювався на місцях, вже з давен давніх вживали на Україні металевого - срібного, а то й золотого посуду, що очевидно спроваджували зпоза меж краю зі сходу (Персії, Арабії) та Візантії. Зразком вибагливого посуду можуть послужити нам два турові роги до пиття у сріблом кованій оправі, найдені в Чернигові. На одній з оправ бачимо фантастичну, східню орнаментику в формі арабесок і вигадливої плетінки, але на другій бачимо доволі вірно передані ловецькі сцени. Характеристичне, що обличчя й одяги ловців не східні, а словянські, що позволялоб нам припускати місцеве, а не привозне походження другої з цих оправ. Доми вбогих освічувалися, як і тепер у гірських селах, лучивом, але в багатіїв світилися оливні світильники, звичайно дуже гарних форм, привожені зі сходу та Греції. Бували вони бронзові та глиняні.

Біжутерія

Не тільки жінки, але й мужчини старої, поганської України кохалися в металевих і самоцвітних окрасах, що їх переважно привозили зі сходу, відкіля ще грецькі кольоністи на чорноморському побережжі набіралися замилування до виставности й зверхнього блиску.

Найбільше уваги присвячували українські жінки та дівчата уборові голови. Волосся носили вони розпущене, або сплетене в коси й перевите різнобарвними стрічками. Деколи украшували волосся вужевидними (спіральними) металевими кільцями. На голову вбірали жінки намітки зі шкіри або матерії, що до неї причегілювали металеві кільця й підвіски у формі латинської букви «С». Деколи зчеплювано таких підвісок більше, або привішувано до них довгі дармовиси, що опадали на плечі. Багаті жінки носили металеві вінчики, а також повязки з нашитими на них металевими скобками.

Наушниці носили жінки і мужчини, але мужчини носили їх тільки в одному усі. Наушниці були дуже різнородних форм, залежно від того, відкіля їх привозили, але наприкінці поганської доби появляються наушниці місцевого виробу, так звані «київські». В порівнянні зі східніми (головно арабськими) були вони куди скромніші, але доволі оригінальні. Дуже поширеною серед жінок була нашийна гривня в формі грубого обруча, плетених ланцюжків або дротів. Вживалися теж ожерелля з галок камяних, янтарних, шкляних, глиняних та металевих. Здебільша був це привозний товар, але дещо вироблювали на місці. Між іншими таку «фабрику» ожерельних галок відкрили в Києві. Крім галок, творено ожерелля з підвісок, металевих барабанчиків, скобок, бляшок, та арабських монет (діргем) що до них прироблювали вушка. Особливо характеристичні були підвіски в формі півмісяця, що їх дуже багато находимо у волинських курганах.

В деяких місцевостях носили жінки т. зв. «канторги» - орнаментовані металеві коробочки на пахощі; жінки носили їх на грудях. На руках носили жінки браслети, подібні формою до металивих гривень, або широкі нараменники з двох металевих плиток покритих фантастичним звіринним орнаментом.

Характеристика поганської культури

Зібравши в одно відомості про нашу культуру в поганських часах, переконуємося, що ще на довго до прийняття христіянства процвітала вона в нас, та що зустрівшися з Візантією, ми хоч і були культурно молодіш, але в порівнянні з рештою словян стояли доволі високо. Дуже високо була в нас розвинута архітектура (будівництво), головно деревляна, що вже в поганських часах вспіла витворити справді оригінальні форми, що до нині збереглися в церковному деревляному будівництві України. Найменше знаємо про дохристіянське малярство України, хоча, як пізніше побачимо, воно мусіло існувати й розвиватися. Доказом на це є старовинні українські орнаментальні мотиви, головно на писанках, які не могли бути в нас ні створені ні засвоєні в християнських часах. Багато зі скарбів української орнаментики, це передвічна спадщина наших забутих предків поган. Староукраїнське ювілєрство (золотарство) стояло під непереможними впливами сходу, але вже в печатках нашого державного життя находимо майстрів на місцях, де й придумувано для ювілєрських виробів самобутні й оригінальні форми. Доволі сильно розвинулася на поганській Україні різьба, що про неї мали ми нагоду довідатися при оповіданнях про ставники й зображення богів старої України.

Найстаршим з культурних впливів на Україну був арабський. Поширився він разом з виробами арабського золотарства, що великими масами привозилися на Україну в заміну за сирівці. Вплив цей прислаб на грані IX сторіччя. Йому на заміну, а то й рівночасно з ним, діяв вплив Візантії, найкультурнішої країни тогочасного світу, її вплив зміцнюється з моментом, коли Україна прийняла христіянство, але ми находимо його помітні сліди ще в поганську добу. Зразу йдуть візантійські впливи на Україну з Херсонезу, колишньої грецької кольонії, а щойно по його упадку усталюється безпосередній звязок з Царгородом. Найслабшим з усіх був вплив Скандинавії, що присилала до нас своїх войовників і щонайбільше зброю. Зразки тієї прекрасної скандинавської зброї покритої плетінковим Орнаментом, відгребують по українських городищах та могилах.

Так з різних сторін приходили на Україну зразки й узори культурної творчости. Наші предки могли черпати повними пригорщами із скарбівниць своїх сусідів. Але українець не приймає нічого бездумно, безкритично. Чутлива українська душа шукала у чужому того, що достроювалося до її вдачі, до її переживань, до її давніх традицій. Чуже перетоплювала й перетворювала на своє, рідне. Так на чужих зразках творилася окрема, оригінальна українська культура.

ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ

Святославові сини

Святослав перед другим походом у Болгарію поділив свої землі між синів. Найстарший Ярополк мав княжити у Києві, молодший Олег у деревлянській землі, наймолодший Володимир у Новгороді Великім. Але ледви Святослав замкнув очі, вже між княжичами почалася боротьба.

Спір вийшов зразу між Ярополком та Олегом.

Дорадником Ярополка був Свенельд, старий воєвода Ігоря і Святослава. Син Свенельда, Лют, виправився раз на лови й необережно загнався у землю деревлян. Тут здибав його князь Олег, що також був на ловах. Запитався, хто це такий вїхав у його державу. Коли дізнався, що це Свенельдич, виїхав проти нього й убив його. Яка була причина проливу крови, літописець нам не вияснив. Чи звичайна ловецька звада, чи легкодушність Олега або Люта, чи може якісь поважніші спори двох сусідніх князів-братів? Різно можна догадуватися.

Старий Свенельд розгорівся жадобою помсти. Став підбивати Ярополка: «Іди на брата, забери його волость». Ярополк послухав і пішов на деревську землю. Олег вийшов йому назустріч, оба полки зударилися з собою. Ярополкове військо було сильніше і перемогло. Олег пустився втікати до недалекого города Вручого (тепер Овруч). Але не добіг до безпечного захисту. Перед воротами города був вузький міст над глибоким яром. Утікачі стовпилися тут, пхали один одного і несподівано ціла юрба звалилася у дебру. Упало багато вояків з кіньми, коні