Брати Капранови - Закон Братів Капранових

Книжковий клуб +, 2003 р.

КРАЩЕ РОДИМА ВІДЬМА, ЧИМ НАВЧЕНА СТЕРВА

В Україні здавна відьом поділяли на родимих та навчених. Існує навіть прислів’я: “Гірша відьма вчена, як родима”. Якщо родимим відьмам здебільшого пробачали, бо вважалося, що людина не винувата, коли народилася відьмою, то до навчених ставилися дуже жорстко, навіть жорстоко.

Наші багаторічні дослідження довели, що українки - відьми родимі. До них претензій бути не може.

Всі українки відьми. Це вам підтвердить будь-який українець, особливо одружений. Ми теж дотримуємося цієї думки і навіть провели широко розрекламований телебаченням експеримент з потопленням ляльок, щоб науково довести цю просту істину.

І що цікаво - у більшості своїй жінки не заперечували ані проти самого досліду, ані проти його висновків. Позаторік перед 8-мим березня ми проводили свій експеримент на телебаченні. В залі було досить жінок. І ніхто не протестував проти визначення “відьма”. Майже ніхто. Одна-єдина жінка не вживала в телестудії української мови й одна-єдина негативно зреагувала на те, що її назвали відьмою. Це була Руслана Писанка. Вона так і сказала (переклад наш): “Якби мене назвали відьмою, я б образилася, якщо б назвали стервою - мабуть, ні”.

Тут ми замислилися. І справді, слово “стерва” останнім часом все частіше вживається у журналах, кіно, книжках та у дружніх розмовах. Давайте згадаємо - який світлий образ малюють нам сучасні жіночі детективи? Правильно, усі їхні героїні, і добрі, і погані - стерви. Один із яскравих індикаторів - дамський роман. Якщо у старих, буквально двадцятирічної давнини творах головна героїня - романтична істота, що живе виключно коханням, то сьогоднішні головні і другорядні, позитивні й негативні персонажі - стерви геть усі, за винятком хіба що старої бабусі, яка, щоправда, в молодості теж була теж не від того. Який образ нав’язує нам новітнє кіно - від голлівудських бойовиків до російських серіалів? Назва одного з фільмів дуже промовиста - “Стерва”. Цей сучасний жіночий ідеал настільки викоханий, випещений, морально та соціально обґрунтований, що слово “стерва” потроху вже набуває позитивного значення. Навіть спеціальна форма з’являється - “стервочка”, таке собі лагідне, навіть зі схвальним відтінком.

Піднімемо ж руки до неба у німім благанні і подумки (щоб жінки не почули) спитаємо: “Що ж це робиться, га?”

А потім, не отримавши відповіді, спробуємо розібратися самотужки.

По-перше, згадаємо походження цього чудового слова. Слово “стєрва”, яке ми запозичили у росіян, насправді походить від нашого рідного “стерво”. А “стерво” у свою чергу є повним синонімом слова “падло”. Так називають труп палої, тобто померлої тварини, який не можна вживати в їжу. Звідти ж і слово “стерв’ятник” - птах, який живиться стервом (а чи то стервами?).

Навряд чи хтось цього не знає. І навряд чи хтось із апологетів сучасного образу стерви про це згадав. Інакше знайшли б якесь інше слово.

Втім комусь, певно, приємно-таки називатися стервом - у кожного свої смаки.

З іншого, соціального, боку сучасний жіночий ідеал стерви є ознакою переможної ходи фемінізму. З цим важко сперечатися. Не хочемо нікого образити, але “феміністка” та “стерва” вживаються поруч аж надто часто, щоб не почати підозрювати зв’язок між цими явищами.

Але в Україні фемінізм поки що не прижився. Мабуть, тому що всі українки відьми. А не стерви.

Відмінність зрозуміти неважко. По-перше, з точки зору філології відьма - це та, що відає, тобто має знання, які не доступні пересічним людям (у нашому випадку чоловікам).

По-друге, ми всерйоз замислилися, а чим, власне, нас не влаштовує світлий образ стерви? Невже ми знаходимося в полоні традиційних домостроївських ідеалів? Невже ми проти того, щоб жінка була самостійною і незалежною? Ні, ми за. У нас на фірмі 80% персоналу - жінки. А що ж тоді?

І придивившись уважно до кінофільмів та вчитавшись у книжки ми раптом зрозуміли ґандж - у стерви немає однієї, суттєвої риси. Тієї риси, що робить жінку бажаною, тої, що ховається у бездонних колодязях очей, лишається на кінчиках пальців і ледь торкається губів. Ми говоримо про таємницю. В образі стерви геть відсутня таємниця. Усі її резони нам відомі. (Те, що вона отримує задоволення, роблячи капості, за таємницю не править.) Вона їсть, коли зголодніє, злягається з чоловіком, коли захотілося, заробляє гроші, коли вони скінчилися. А ще вважає себе самодостатньою. Їй ніхто не потрібен - це, мабуть, квінтесенція образу стерви. Безперечно, вона не проти, коли є хтось поруч, коли хтось задовольняє потреби - чи в сексі, а чи в їжі (бо сучасна героїня до всього ще й дуже не любить готувати), але є потреба брати від ближнього і жодної потреби віддавати. Немає такої потреби.

От власне, головне, що ми розгледіли у сучасній літературі крізь романтичний флер цигарок, машин, “селфмейдвумен” та іншої дорогої косметики.

Але “яка розумная цьому альтернатива”? Чи здатна література запропонувати іншу героїню, яка була б самостійною, незалежною, але при цьому не була стервою?

Ризикнемо послатися на одну з наших авторок, нині продюсера БіБіСі Світлану Пиркало. Приїхавши зі свого туманного Лондона на презентацію своєї книжки “Зелена Маргарита”, Світлана, між іншим, назвала Україну “країною, де переміг фемінізм”. Отакої. Ще раз наголосимо - це з точки зору передової у всіх сенсах, у тому числі ґендерному, Англії.

Отож, погодимося зі Світланою. Бо крити немає чим. Озирніться навкруги - таки переміг і таки фемінізм. Тільки фемінізм цей особливий. Український.

Ну то як, здогадуєтесь, до чого ми ведемо? Правильно. Українська жінка (читай відьма) давно вже перемогла. Але весь фокус в тім, що вона не воювала. Вона не намагалася обійтись без чоловіка, а зрозуміла, що повноцінною та самодостатньою можна бути тільки вдвох із ним. Вона зайняла командні висоти у родині, а значить, і в суспільстві, й звідти іронічно споглядає жалюгідні демонстрації закордонних колежанок. Вона може не пустити чоловіка-офіцера миротворчих сил у Кувейт, забрати його просто з аеродрому, з-під носа міністра оборони. Бо у міністра є своя дружина. І все це тому, що вона діє жіночою зброєю, а не намагається забрати у чоловіків їхню.

А головне - вона зберегла таємницю! Бо відає, тобто знає те, чого не знають інші. І що вона утне наступної години, не уявляємо ані ми, ані вона, бо жінка є частиною Природи й самою Природою водночас.

Оце вам і вся таємниця широко розрекламованої краси українських жінок.

Безперечно, ми говоримо не про конкретну пані Черезпарканногузадерищенко, а про узагальнений образ українки. Врешті-решт предметом