Габріеле д'Аннунціо - Насолода

обране для поєдинку, було під стіною вілли, посипане дрібним гравієм, добре притоптаним. Джанетто Рутоло вже стояв на протилежному кінці з Роберто Кастельдьєрі й Карло де Соза. Кожен прибрав дуже поважного, майже врочистого вигляду. Двох супротивників поставили так, щоб вони могли дивитись один на одного. Барон Санта-Марґеріта, призначений командувати поєдинком, зауважив, що сорочка Джанетто Рутоло надто накрохмалена, виготовлена з надто жорсткої тканини, з високим коміром; і він указав на це Кастельдьєрі, що був секундантом Рутоло. Той поговорив зі своїм підопічним. І Спереллі побачив, як його супротивник почервонів і рішучими рухами почав стягувати з себе сорочку. Андреа з холодним спокоєм наслідував його приклад. Він підкасав штани, узяв із рук барона Санта-Марґеріта рукавичку, ремінець і шпагу. Він озброївся з великою ретельністю, а тоді змахнув шпагою, аби переконатися, що добре тримає її в руках. Коли він зробив цей рух, його біцепс проступив виразно, засвідчивши, що Андреа добре розвинув руки й набув чималої сили.

Коли обидва простягли шпаги, щоб прикинути їхню довжину, шпага Джанетто Рутоло виблискувала в тремтячій руці. Попередивши обох про необхідність битися чесно, барон ді Санта-Марґеріта скомандував дзвінким і суворим голосом:

– Синьйори, в позицію!

Обидва стали в позицію одночасно, Рутоло тупнув ногою, Спереллі злегка нахилився. Рутоло був чоловіком середнього зросту, досить сухорлявий, нервовий, з обличчям оливкового кольору, якому надавали гордого вигляду закручені вгору вуса й гостра борідка у стилі Карла Першого на портретах Ван Дейка. Спереллі був вищий, стрункіший, стриманіший, надзвичайно гарний своїми манерами, твердий і спокійний; коли йшлося про рівновагу грації й сили, він усім своїм виглядом справляв враження поважного синьйора. Вони подивились один одному у вічі. І кожен внутрішньо затремтів, побачивши голе тіло чоловіка, проти якого була наставлена його гостра шпага. У тиші було чутно бурмотіння водограю, змішане з шелестінням вітру в кущах повзучих троянд, де тремтіли незліченні квіти білого й жовтого кольору.

– Уперед! – скомандував барон.

Андреа Спереллі чекав, що Рутоло кинеться у відчайдушну атаку; але той не зворухнувся. Протягом хвилини обидва стояли й ніби вивчали один одного, не схрещуючи шпаг, майже нерухомі. Спереллі, ще більше зігнувши ноги в колінах, у нижній позиції, відкрився цілком, тримаючи шпагу зовсім на терцу. Він провокував супротивника зухвалим поглядом і ударом ноги. Рутоло кинувся вперед із фінтом прямого удару, супроводжуючи його криком, наслідуючи деяких сицилійських дуелянтів; і поєдинок почався.

Спереллі не вдавався до жодних рішучих заходів, обмежуючись захистом, примушуючи супротивника виявити всі свої наміри, показати всі різновиди своєї гри. Він точно й швидко відбивав усі його удари, не відступаючи ні на крок, із дивовижною акуратністю, так ніби стояв на доріжці в академії фехтування перед безпечною шпагою. Тоді як Рутоло атакував його з жаром, супроводжуючи кожен випад криком, схожим на той крик, яким лісоруби супроводжують кожен помах сокири, коли намагаються повалити дерево.

– Стійте! – скомандував Санта-Марґеріта, від чийого зіркого погляду не вислизав жоден рух двох клинків.

І підійшов до Рутоло, сказавши:

– Ви поранені, якщо я не помиляюся.

І справді, той мав подряпину на передпліччі, але таку легку, що не знадобився навіть пластир. Проте він був дуже засапаний. Його майже мертвотна блідість свідчила про стримуваний гнів. Спереллі, всміхаючись, тихо сказав, звертаючись до Барбарізі:

– Тепер я знаю свого супротивника. Я поставлю йому гвоздику під правим соском. Пильно стеж за його другим випадом.

Оскільки, сам того не помітивши, він торкнувся гостряком шпаги до землі, голомозий лікар з великою щелепою підійшов до нього з губкою, намоченою в розчині фенолу, й дезінфікував його шпагу.

– Святий Боже! – пробурмотів Андреа до Барбарізі. – Він подивився на мене лихим оком. Ця шпага зламається.

Чорний дрізд заспівав між деревами. У розарії кілька троянд зронили пелюстки, що розвіялися за вітром. Кілька низьких хмар напливли на сонце, ріденькі, схожі на овечу вовну, й відразу розпалися на дрібні клапті й поступово розсіялися.

– У позицію!

Джанетто Рутоло, свідомий того, що поступається супротивникові, вирішив діяти без будь-якого плану й у такий спосіб порушити будь-які обмірковані дії іншого дуелянта. Його перевага була в нижчому зрості і спритному, гнучкому тілі, в яке було важко влучити шпагою.

– Уперед!

Андреа Спереллі вже знав, у який спосіб наступатиме на нього Рутоло, з його звичними фінтами. Він стояв у позиції, зігнувшись, наче арбалет, готовий вистрелити, обираючи зручну мить.

– Стійте! – заволав Сан-Марґеріта.

На грудях у Рутоло з’явилася кров. Шпага супротивника вдарила його під правий сосок, проникнувши в тіло майже до ребра. Підбігли лікарі. Але поранений сказав Кастельдьєрі грубим голосом, у якому чулося тремтіння гніву:

– Це дрібниця. Хочу продовжувати поєдинок.

Він відмовився повернутися у віллу для медичної допомоги. Лисий лікар, злегка натиснувши на невеличку рану, яка ледве сочилася кров’ю, промив її антисептичною рідиною і затулив пластиром, сказавши:

– Можете продовжувати.

Барон на сигнал від Кастельдьєрі, не зволікаючи, дозволив третю атаку.

– У позицію!

Андреа Спереллі відчув небезпеку. Супротивник, низько зігнувши коліна й майже заховавшись за лезом своєї шпаги, здавалося, рішуче наготувався до останнього зусилля. Очі в нього яскраво блищали, а ліве стегно від надмірної напруги м’язів сильно тремтіло. Андреа цього разу, готуючись до нападу суперника, наготувався відхилитися вбік і повторити вирішальний удар Кассібіле, й білий кружечок матерії на ворожих грудях правив йому за мішень. Він готувався завдати удар туди, але влучити у простір між ребрами, а не в саме ребро. Тиша навколо здавалася глибшою; усі присутні усвідомлювали, яка вбивча воля надихала обох чоловіків; і їх опанувала тривога й гнітила думка, що їм, можливо, доведеться відвезти додому мертвого або вмирущого. Сонце, затулене білими хмарками, світилося майже молочним світлом. Рослини то шелестіли, то затихали. Чорний дрізд досі свистів, невидимий.

– Уперед!

Рутоло шалено кинувся вперед, зробивши шпагою два оберти й завдавши удару на другому. Спереллі парирував удар і відповів, ступивши крок назад. Рутоло насідав на нього, розлючений, зі швидкими уколами, майже всі вони були низькими, й він більше не супроводжував їх криками. Спереллі, не розгубившись перед таким лютим натиском і прагнучи уникнути смертельної сутички, парирував удари супротивника сильними ударами шпаги й відповідав так різко, що кожен його випад міг би пронизати ворога наскрізь. Стегно Рутоло біля паху сочилося кров’ю.

– Стійте! – гримнув Санта-Марґеріта, помітивши цю кров.

Але саме в цю мить Спереллі, парируючи низький удар шпаги супротивника, дістав удар у груди й упав непритомний на руки Барбарізі.

– Рана в груди у правому четвертому міжребер’ї, шпага проникла в грудну порожнину, злегка зачепивши легені, – оголосив у кімнаті після огляду пораненого хірург із бичачою шиєю.