Любава Олійник - Рута. Та, що вірить в кохання, Любава Олійник

— Ви повинні передати їй частину себе. Спершу зігрійте її теплом своїх рук. Потім відчуйте її природу – кожна перлина вбирає енергію по-різному, кожна має свій характер. Хтось віддасть силу серця, хтось – світло розуму, а дехто – саму суть життя. Коли відчуєте, що зв’язок встановлено, дайте перлині її ім’я.

Ми розсілися в колі на м’якій траві. Я заплющила очі, обережно затискаючи перлину між долонями. Спробувала влити в неї своє тепло, згадала, як росло зернятко, як говорила з землею. Спершу вона була холодною, але поступово почала світлішати, відгукуючись легким пульсом, віддаючи тепло моїм рукам.

— Світло… — прошепотіла я, відчуваючи, як перлина наповнюється моєю енергією.

У цей момент Світозар нахилився до мене, його подих торкнувся мого вуха.

— Якщо твоя перлина стане світлом, — тихо сказав він, — то моя буде полум’ям. Щоб освітлювати шлях у темряві.

Я глянула на нього. У його блакитних очах відбивалося сонце, а в глибині ховалося щось незвідане, щось вабило мене. Він посміхався – не зухвало, а щиро, майже ніжно.

Я огорнула перлину ще міцніше, відчуваючи, як між нами виникає невидимий зв'язок.

Це було більше, ніж просто урок. Це був початок чогось нового, чогось незвіданого, чогось магічного.