Паскаль Брюкнер - Парадокс любові

Частина третя

Тілесне диво

Розділ VII

Сексуальна революція?

Озираюся наколо. Кроків за два од мене хлопака, з тих, із ким улаштували ми групове кохання тижнів два тому, після бурхливої ночі в клубі «Лебен», — нерішуче зупинився поміж двома нічними кав’ярнями. Обертається, стикаємося віч-на-віч. Привіт, як справи? Цілуємося в щоки. Як на мене, можна було і в губи, все ж кохалися разом, та він, певне, подумав собі: як групове, то не рахується.

Ґійом Дюстан. Сьогоді ввечері виходжу з дому

Справжня цивілізація — це не газ, не пара, не обертові столи, це — збування слідів первородного гріха.

Бодлер

У серпні 1993 року журнал «Ель» розмістив на палітурці літній тест: «Чи хвойда ви?» Дивує не лише брутальність запитання, а й разючий ентузіазм відповідей: не було такої редакторки чи журналістки цього славетного тижневика, яка не відповіла б позитивно, пишаючись тим, яка ж незрівнянна вона лярва і мандрьоха. Отож, віднині «хвойда» є почесним званням, високим титулом із лексикону любовних ігор[84]. Оце обернення образи гордістю доводить, — якщо ще є потреба це доводити, — що світ наш змінився. Якщо раніше сексуальне життя вважали потрібним приховувати, то тепер потрібно його виставляти напоказ. З'явився навіть новий вид снобізму — еротичний снобізм: боронь боже, чогось не знати в цьому ділі. Погортайте відповідну пресу за останні тридцять років — це справжнісінькі посібники з розпусти, повчальні, як за старосвітчини: спробуйте содомію, покохайтеся утрьох, попрактикуйте бісексуальність, скористайтеся батіжком, а які ви в ліжку, а чи кохаєтеся ви понеділками?[85] Тема смерті непристойна, вона замовчується, зате на порядку денному сороміцькі секрети, якими кожен прагне поділитися по телебаченню, по радіо, в Мережі.

Розкріпачення звичаїв утнуло з нашими сучасниками химерний жарт: замість того, щоб випустити на волю інстинкти, воно тільки замінило одну догму іншою. Вчора хіть контролювали й забороняли, сьогодні її просто-таки накидають. Скасування численних табу й право жінки розпоряджатися власним тілом посилюється закликами до сексуальних утіх. Усунення стриманості компенсується зростанням вимог: треба, як ото мовиться, «тримати все в руках», а то опинишся за бортом.

1) Тривожна розпуста

У XX столітті сексуальність звеличували як знаряддя з перетворення світу, яке піднесе рід людський до майже досконалого стану. За аналогією з економікою запровадили до вжитку навіть термін «сексуальна вбогість», який передбачає градацію успіхів у царині чуттєвості: там є свої багачі й біднота, гуляки і хирляки, одні смакують тілесні втіхи, інші тільки облизуються. Ніхто не хоче бути «бідняком» у сексі, кожен, навіть той, у кого шлюбне життя дуже слабеньке, завжди ладен похвалитися своїми подвигами в ліжку. Секс, услід за фахом, платнею й зовнішнім виглядом, став показником багатства, його додають до свого соціального капіталу[86]. З'явився новий людський різновид — аскет-ласолюб, який докладає величезних зусиль, щоб розпалити почуття і досягнути блаженства. Він раб утіхи, посиленої муками: його пошук поєднується з почуттям постійної незахищеності. Саме це відбувається з молодою жінкою-психотерапевтом, якій ніколи не вдається досягнути оргазму (канадський фільм «Shortbus», 2006), тож вона відчайдушно мастурбує: всі перебувають у пошуках Великого Оргазму, який має бути не бешкетом, а Благодаттю, Святим Ґраалем, перепусткою на приєднання до людства, що відпокутувало свої гріхи[87]. Саморозкриття дається тут з великими труднощами, його треба заслужити: застосовується хитромудра інженерія сексу, посилена високоморальним прагненням до самовдосконалення.

Та прірва поміж тим, що розповідає суспільство про себе, і тим, чого воно зазнало, величезна. За останні півстоліття не було жодного дослідження з сексуальності французів, американців, німців чи іспанців, яке не виявляло б у нас чи в наших сусідів тих самих ран і тривог: проблеми з ерекцією в чоловіків, відсутність чи слабкість статевого збудження в жінок[88]. «Звіти Кінсі», які вийшли незабаром по війні (1948), виявили в американців такі сторони інтимних стосунків, які мало відповідали моральним нормам[89]. Наші сучасні дослідження змальовують нас ще більш зразковими, ніж здаємося ми самі собі. Ще вчора звинувачували нас у безсоромності, сьогодні ж закидають нам хвальковитість. Наші батьки брехали про свою високу мораль, ми брешемо про свою аморальність. В обох випадках виявляється очевидним невідповідність поміж нашими заявами і нашими справами. Тривожність у суспільстві постає вже не внаслідок пригнічення інстинктів мораллю, як це було за Фройда, а в результаті їхнього вивільнення. Коли навкруги всі вихваляють ідеали цілковитої самореалізації, кожен прикладає їх до себе і намагається відповідати їм. Зникло почуття вини, а заступило його почуття тривоги. А сексуальна сфера дедалі дужче не піддається змалюванню: про секс або ж розбалакують на всіх перехрестях, і ті слова звучать непереконливо, або ж мовчать собі, тому що бояться виставити себе невдахою за нашої доби, коли інтимна близькість обернулася престижним спортом[90].

2) Громадянські війни лібідо

Приємно бачити, що новий гедонізм, який охопив західний світ, сприяє кругообігу тіл; було б наївно не пов'язати цей порух зі змінами ринку, який заради своїх очевидних інтересів повстає проти морального ладу. Славетне гасло ситуаціонізму «Жити без простоїв і тішитися без обмежень» було ідеалом споживацького устрою. Його видавали за кредо анархізму, насправді було воно просто рекламою. Тільки у просторі торгових закладів, Мережі чи телеекрану життя розгортається без простоїв, упродовж цілісінької доби, коли мені доступні будь-які товари, будь-які програми, коли я можу купувати все і спілкуватися з усією земною кулею. Наше любовне й імпульсивне життя передбачає затримки, перерви, прогалини і перевантаження й не має нічого спільного з тим солоденьким явищем, яким є світовий супермаркет. Не розвінчуючи його, ми констатуємо, наскільки гедонізм, «бунт життя» (Рауль Ванейґем), хоч під соусом епікурейства його подають, хоч