Віталій Олексійович Коротич - Лице ненависті

грошей, їй відтинають головні шляхи в світ. Людина може проти цього повстати, і форми протесту бувають розмаїтими — ось з такими включно...

Дивлюсь на вас, розмовляю з вами,— сказала Кет,— І думаю, що такий потік негативної інформації, у який ви втрапили, вимагає стійкості, щоб не потонути..,

А ви не потопаєте?

Не потопаю,— серйозно відповіла Кет.— Я читала,

у вашій країні про вади не пишуть, через це така кількість некрасивих вчинків та гидких ситуацій може вас травмува­ти.— Вона примружилася й почала роздивлятись мене, явно збираючись сказати що-небудь іще. Трохи подумала й запитала, хитнувши кінчиками пальців лампу над нашим столиком:—У вас в редакції, там, удома, багато людей працює?

Чимало,— сказав я, зупинив лампу, що хиталася маятником, і назвав їй точну цифру.

А жінок між ними багато?

Я замислився, полічив подумки всіх жінок, врахувавши прибиральницю, яка в нас на півставки, і сказав Кет, що приблизно третина співробітників — жінки.

Ну от,— серйозно зауважила співрозмовниця.— Чоловічий шовінізм. І ви...

В Америці у багатьох жінок почуття власної гідності загострене до болю; вони вимагають, щоб усе нарівно і ніяк не інакше, пояснень не дослуховують. Річ у тім, що вічний прин-цип американської рівноправності можна б сформулювати так: «Тут усі рівні, наша демократія незрівнянна. Але, попри конституційну рівність, білі чоловіки англосаксонського походження, протестантського віровизнання рівніші за всіх». Щодо жінок, то місця в них різноманітні, але в головному традиційні...

— От зайшла я до вас,— сказала Кет.— Ми сидимо в барі й п’ємо каву. Та коли ви мене зустріли й повели до себе, про що подумав адміністратор? В голові йому клацнув звичний стереотип, і — головою ручуся — адміністратор подумав про єдине: мешканець повів до себе дівчину розважатись...

Я ще раз уважно озирнув маленький порожній бар.

Тієї миті бармен думав про щось подібне, бо зготував і подав нам нову каву досить грайливо. Я строго глянув на бармена, й він припинив усмішечки. Кет мала рацію: стереотипи визначаються загальною ситуацією в суспільстві, виникають надовго і зразу в багатьох.

Що я міг заперечити? Читати для Кет лекцію про становище радянських жінок, а тим більше переповідати цю лекцію вам зараз сенсу мало. Але дещо я їй розповів. V американок це болюче місце — протягом усієї своєї історії вони борються за рівні права з чоловічою половиною Америки. Фактично вони заявили про ці права ще в добу першопрохідців, піонерів, коли жінки разом з чоловіками гнали вози зі сходу на захід — через весь континент — і стріляли, і гарцювали, і будували не гірше за чоловіків.

Але нині, за офіційною статистикою, чоловіки-програмісти і чоловіки-адвокати дістають на третину, а чоловіки-медики на чверть більшу за жінок платню за ту саму працю. Чоловіки-вчителі й чоловіки-клерки, навіть чоловіки-портьє заробляють на відсотків 20—25 більше. Немає жодного легального фаху, де жінка могла б заробити більше за чоловіка на такій самій посаді. Я вичитав це у липневому номері журналу «Тайм». Про жінок-працівників я вже згадував; вони ще не можуть приймати законів на свій захист — надто нечисленні вони, хоч деякі досить помітні. Нещодавно вперше в історії США жінка на ім’я Джін Кіркпатрік стала постійним (і, на жаль, найреакційнішим за всі часи) представником своєї країни в ООН. Нещодавно (теж уперше за історію Сполуче­них Штатів) перша жінка, Сандра О’Коннор, стала членом Верховного суду США. Так чи інакше, з 450 посад, які в США вважаються за найвищі, жінки займають 45, і це число ледь- ледь збільшилося за останні роки, коли попередній і теперішній президенти вели особливо запеклу борню за голоси. Втім,голоси голосами, але призначення жінок на престижні посади вважається чимсь незвичайним не лише для американської влади, а й для американського бога. Довідавшись, що до складу Верховного суду вперше за 191 рік його існування увійшла жінка, один з керівників фундаменталістської церкви, преподобний Джері Фалвел сказав, що це «образливо для порядних християн».

Коротше кажучи, жінки, вбрані у чиновницькі мундири чи суддівські тоги, в Америці менш популярні, аніж ті, що бачать головну свою силу в достоїнствах аж ніяк не розумових, а тому надмірним одягом не перевантажені.

Дивно, якби в суспільстві, де усе виставлене на продаж жінка не стала б товаром. Колись, як ви знаєте, про це писав Карл Маркс.

Ви читали Маркса? — запитав я у Кет.

В нас багато хто читав його в університеті,— сказала вона, зазираючи у порожню чашку.— Але мені зараз не так важливо пояснити, чому в мене роботи немає, а знайти роботу. Якщо я усім казатиму, що читала Маркса, то не влаштуюсь ніколи...

Іще каву?

Ні,— сказала вона і глянула в бік бармена, який негайно став уважно послужливим.

Меде барменом не взяли б,— хитнула Кет головою.— І не взяли б до цього будинку адміністратором. Хіба що приби­ральницею чи покоївкою. І в електроніці, і в автомобільній промисловості жінок майже немає. Офіційно вважається, що ми створюємо в колективі атмосферу сексуальності й люди працюють гірше. Ви рахували колись, скільки є на світі усякого, чого жінці робити не слід: ходити самій, подорожувати з незнайомими, звертатися першою і таке інше. Я з вами у Центральному парку познайомилася усім назло й наперекір собі самій...

Слід зауважити, що різновиди американських форм незгоди з чим-небудь нескінченно різноманітні. Це може бути й небажання стригтися, і сидіння під дверима урядової установи з плакатом: «Мене образили!», і манера вбиратися, і багатотисячна демонстрація. Не пам’ятаю, як була одягнена моя співрозмовниця за першої нашої зустрічі, але зараз вона виглядала точнісінько так само, як тисячі її ровесниць з демонстративно короткими зачісками, в кросівках та джинсах, які всіляко підкреслюють, що не хочуть уподібнюватися стандартним красуням і не хочуть, щоб з ними розмовляли грайливо.

Джинси в Кет були заправлені у короткі чоботи; була вона в коричневій куртці, яка дуже їй лічила. Кет понишпорила в себе у кишені й дістала круглий значок зі словами: «Владу — жінкам!»

Наші хлопці...— почала вона.

А ви могли б керувати, забувши, що е на світі «хлопці» й «дівчата», «сонечко», «радість моя» і подібне? Забувши, що не можна заплакати у невластивий момент, і...

Звідки ви знаєте, що я плаксій? — обірвала мене Кет, всміхаючись.— Щось треба змінювати на цім світі. Ми, жінки, ризикувати не любимо — це в характері,— а який бізнес без ризику? Ми не завжди точно собі уявляємо, якої посади прагнемо, а без цього не можна.„ 3 грошима зараз скрутно — потрібно, щоб у кожній