Борис Черкас - Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення

вітринами розвішано копії хоругв, які 15 липня 1410 р. майоріли над військами союзників. Серед них — лазурова із золотим левом Львівської землі, на іншій — чорна галка в золотій короні на срібному полі — Галицької, є там і хоругва із золотим сонцем на червленому полі — Подільська та інші хоругви земель, під якими воювали у тій битві й на тій війні лицарі з Руської землі, з України. Кожного літа майорять вони над полем, коли виходять на інсценізацію битви реконструктори, які відтворюють події 15 липня 1410 р. Є серед них і представники України, які приїжджають сюди, аби вшанувати своїх героїчних предків. Улітку 2010 р., коли урочисто відзначали 600-річний ювілей битви під Грюнвальдом, вони вийшли на поле під стягом з чорною галкою у золотій короні.

Битва під Оршею 1514 р.

Починаючи з останніх років XV ст. Московське князівство узяло курс на захоплення руських земель, що перебували під владою Великого князівства Литовського. Коли у березні 1503 р. було укладено перемир’я між Литвою та Московською державою, то під владу Москви перейшов величезний простір чернігово-сіверських земель на лівому березі Дніпра, що були захоплені московськими військами під час військових дій. До цього призвела страшна поразка литовського війська над рікою Вєдрошею під Дорогобужем у 1500 р.: усе військо Великого князівства було знищено, а його командувач гетьман литовський князь Костянтин Острозький потрапив у полон.

Головною метою московського князя Василя ІІІ був Смоленськ, який Литві вдалося утримати. Нова війна 1508 р. виявилася невдалою для Москви. Так само невдалим виявився й початок нової війни, що розгорілася 1512 р. Великий князь Василь розірвав мирну угоду під тим приводом, що набіг кримських татар на Московську державу був спровокований королем Сигізмундом. Смоленськ відбив дві московські облоги протягом 1512 та 1513 рр. Великий князь Литовський і король Польський Сигізмунд І вирішив, що місто може відбити будь-який натиск східного ворога, і не посилив його залогу. Розплата не забарилася. Новий московський похід, який очолив особисто Василь ІІІ, врахував попередні невдачі: 30 липня 1514 р. оборонці здалися великому князеві Василю, і Смоленськ було майже на сто років взято до Московської держави. Проти Великого князівства і Польщі зібралася сильна коаліція сусідів: Священна Римська імперія, Тевтонський орден і Данія вичікували слушного моменту, щоб також отримати частину володінь Сигізмунда.

Велике московське військо (два корпуси під проводом воєвод Івана Челяднина та Михайла Голиці) рушило вглиб Литви. Польські джерела пишуть про 80-тисячну силу, але дослідники вважають це перебільшенням. З іншого боку, в останні роки російські історики стали давати оцінку московського війська лише в 12–15 тис., при тому що польсько-литовське військо оцінюване в 16–18 тис. На думку автора, така занижена оцінка сил Москви спричинена методологічними похибками російських дослідників. Більш вірогідним є припущення, що польсько-литовське військо мало силу до 25 тис., а його супротивник —35–40 тис.

Сигізмунд поставив на чолі війська, що мало дати відсіч московській навалі, князя Костянтина Острозького (він за кілька років перед тим утік з московського полону). Під проводом князя опинилися 16 тис. литвинів (приблизно три чверті сил, які могла мобілізувати Литва), а також допоміжний контингент з Польщі: 3 тис. найманої піхоти, артилерія, а також наймані й добровольчі загони кількох тисяч панцирної кінноти. Частина командувачів польських загонів (каштелян Януш Свєрчовський, командир надворної корогви Войцех Самполінський, майбутній коронний гетьман Ян Тарновський) була добре відома князеві Костянтину: пліч-о-пліч із ними він уже переміг кримських татар за два роки перед тим під Лопушним на Поділлі.

Згідно з польськими джерелами, дізнавшись про невелику силу польсько-литовського війська, московський князь Василь наказав воєводі Іванові Челяднину «прогнати їх батогами як худобу», даючи йому командування над обома корпусами. Московські сили, що розорювали східні землі Литви, сконцентрувалися в один кулак (хоча кілька дрібних загонів було розбито союзним військом) коло фортеці Орша на березі Дніпра.

Військо князя Костянтина підійшло до Орші 7 вересня 1514 р. Від ворога литвинів і поляків відділяв Дніпро. Джерела свідчать, що князь Костянтин вступив у переговори з воєводою Челядниним щодо можливості перейти річку для генерального бою. Нібито Челяднин дав згоду, але князь Острозький вирішив форсувати річку в іншому місці по новозведеному мосту (є різні думки щодо того, чи був цей міст поруч із Оршею, чи дещо вище від Орші у вигині Дніпра). Мостом на східний берег перейшла піхота і гармати, а кіннота за командою форсувала Дніпро вбрід (в одному з джерел є згадка, що міст був зруйнований течією ріки).

Посол німецького імператора Герберштейн через кілька років після битви мав нагоду розмовляти з воєводою Челядниним (і з іншими московськими боярами), коли той перебував у литовському полоні. Герберштейн (а також польські джерела) згадує, що коли московське військо побачило, що супротивник форсує Дніпро, то один із воєвод запропонував Челяднину напасти на поляків та литвинів, поки ще не всі вони переправилися. Московський воєвода начебто відмовився, мотивуючи своє рішення тим, що він хоче знищити все військо ворога і тоді зможе легко захопити всю Литву (як після московського тріумфу 1500 р. була захоплена вся Сіверщина й Чернігівщина). На думку автора, це свідчить на користь думки про значну чисельну перевагу московського війська.

8 вересня 1514 р. обидва війська зійшлися в битві. Незважаючи на те що існує кілька описів ходу битви, а також чудова детальна картина, написана лише через кілька років після битви, до якої також звертаються як до джерела, однозначної та загальновизнаної реконструкції ходу битви поки що не існує, оскільки самі джерела не в усьому погоджуються між собою.

Битва відбулася на території приблизно за шість кілометрів на схід від Орші, серед порослих лісом та чагарником горбів та ярів. Московське військо (суціль кінне, без піхоти й артилерії) складалося з потужного центру (можливо, вишикуваного в кілька ешелонів), та правого й лівого крил, що нависали над польсько-литовським військом. Праве крило під командою боярина Михайла Голиці (його корпус був підпорядкований Челяднину, що могло ускладнити стосунки Голиці з його нинішнім зверхником) мало нібито 12 тис. і було сильнішим з двох крил. Схоже, що Голиця вислав один загін в засаду в тил війську князя Острозького, сховавши її чи то за одним з горбів на полі бою, чи то в одному з ярів. Попереду головних сил стояв передовий полк.

Усі джерела, в тому числі московські, відзначають, що московське військо стояло дуже щільно. Схоже на те, що це стосується центру війська, що стояв поміж двох ярів із заходу на схід до долини притоки Дніпра Кропивни у тилу московського війська. Можна припустити, що саме ці яри завадили в ході бою центрові дати необхідну допомогу своїм крилам, коли ті опинилися в сутужному становищі.

Серед дослідників немає одностайної думки про шикування польсько-литовського війська. Джерела кажуть, що литвини Острозького і Радивила стояли справа, а поляки Свєрчовського — зліва. Але в той же час є згадки,