Інна Романова - Мій фантастичний хлопець, Інна Романова

- Надовго? - я намагалася, щоб мій голос звучав рівно і спокійно, хоча в душі вирувала буря з обурення, протиріччя і спроб прийняти ситуацію.

- На пів року,- Алекс говорив спокійним, таким байдужим тоном, від цього я злилася ще більше. Адже він навіть не порадився зі мною, коли погоджувався, навіть номінально! Зрозуміло, що я нічого не вирішую в його житті, але ілюзію важливості моєї думки міг хоча б створити.

Апетит пропав, вино стало кислим і гірким. 

- А коли виліт? - я образилася. Так, може це не раціонально, емоційно і не зріло, але мені було прикро до глибини душі.

- Через тиждень., - сказав хлопець, доїдаючи біфштекс.

- Ок. Я тебе вітаю, - змогла видавити.

Далі ми вечеряли в тиші.

- Я спати, втомився дуже, а завтра зранку треба дуже рано прокинутися, хочу доробити проект, що висить, - Алекс встав з-за столу, відніс тарілки і почав мити посуд.

- Я в душ і теж спати. Надобраніч, - поспішно встала і вийшла, мене душили сльози.

Сподіваюся, ми зможемо подолати це.

Алекс

Я розумів, що Аня ображається. Це було помітно, і цілком закономірно.

Але ж я не їду назавжди, за заняттями ми не встигнемо і оглянутися, як пролетить час.

Я ж роблю це для нашого майбутнього, сподіваюся вона зрозуміє.