Інна Романова - Мій фантастичний хлопець, Інна Романова

Він - красень, з холодним поглядом і гарячим серцем. Вона - горда, розумна і спокійна. Анна і Алекс познайомилися в школі, але незабаром їх шляхи розійшлися. Другий раз доля їх звела в університеті. Обоє IT-шники, захоплені онлайн-грою, обоє красиві і впевнені в собі. Історія про романтичне перше кохання, без зайвих драм і трагедій. Графік продовжень - 4-5 разів в тиждень. Роман написаний давно і є фанфіком «Легка посмішка підкорює світ».

Глава 1.

Так... треба сьогодні вибрати когось важчого для квесту, хочу набрати більше балів, щоб перейти на новий рівень.

Ассепнула завдання і вперед!

Пальці швидко рухаються по клавіатурі, не даючи загинути в бою з чудовиськом, я роблю необхідні маневри, добиваю заклинанням ... Ура!!! Я тепер леді-лицар 24 рівня.

Посміхаючись, відлипаю від монітора і дивлюся на годинник, нічого собі майже 2 години ночі, сьогодні дуже захопилася грою, а завтра на заняття...

Дивлюся, мої сусідки сплять мирним сном і мені пора. Тихенько закриваю ноутбук і засинаю.

 

Алекс

- Ти бачив цю дівчину? Добре грає, так перемогла чудовисько майстерно - коментує Роман, мій друг і одногрупник.

- Дійсно, хороша, з потенціалом, - помічаю очевидне. 

- Ти ж хотів пару створити для участі в турнірі, може з нею? У сім'ї має бути суттєва відмінність за рівнями, - пропонує сусід.

- Справді, подумаю. Я ще вивчаю і моніторю, після аналізу вирішу хто удостоїться честі бути моєю дружиною, - сказав і встав, закриваючи ноутбук. Завтра важкий день, я виступаю з доповіддю на університетській конференції, тому треба гарненько виспатися.

А дівчинка і правда досить професійно грає, поспостерігаю за нею більш ретельно.

 

Аня

- Світлано, ну пішли, ми вже запізнюємося! - підганяє Іра нашу сусідку по кімнаті. 

Ми разом живемо вже майже місяць, з моменту вступу до університету на факультет інформаційних технологій, і вже непогано знаємо один одного, можна сказати, стали подругами. Дівчатка добрі, веселі і господарські, мені дуже пощастило.

Я подивилася на себе в дзеркало перед виходом, поправляючи волосся. 

- Ань, жорстоко бути такою гарною зранку! - не зло говорить Іра, мило посміхаючись.

Я ще раз глянула - нічого особливого, на мій погляд звичайна зовнішність - карі очі, темне довге волосся, м'які і правильні риси обличчя, маленький носик і пухкі губи. Фігура і справді красива, майже модельна - 173см ріст, жіночі вигини і опуклості де треба, тільки трохи захуда, всього 51кг, кістки стирчать і псують вигляд. Однак погладшати не можу, скільки б не їла, тільки живіт болить, якщо переїм, а вага не набирається. Метаболізм хороший, багато інтелектуальної праці і іноді спорт - ось калорії і йдуть, як в безодню.

- Я все! - вигукує Свєта, жуючи на ходу булочку. 

Ми залетіли в аудиторію перед викладачем, швидко сідаючи на перший ряд.

Подружка все ще жувала здобу, а Іра тільки зітхала, дивлячись на Світлану. 

Дівчата теж були стрункі і красиві, нас в університеті охрестили головними красунями IT факультету.

Світлана була худа, незважаючи на те, що постійно їсть, світловолоса і блакитноока, і шкіра світла-світла, така собі шведська зовнішність. Іра ж навпаки смаглява, дуже тоненька і витончена, як балерина, з темним густим волоссям, і майже чорними очима. Ми всі втрьох були такі різні, при цьому разом виглядали дуже ефектно.

- Сьогодні поговоримо про історію створення першого комп'ютера, - почав викладач і ми поринули в світ історії програмного забезпечення.

Я захопилася IT після 9 класу, цей період мені хотілося забути назавжди і не згадувати. Але в той же час, він дав мені сильний поштовх до особистісного зростання, я визначилася з напрямком в професії, міцно взялася за навчання і повністю заборонила собі думати про хлопчиків.

У той час я була безбожно закохана в Олександра Вовка, хлопця з фантастичною зовнішністю, він був на 2 роки старший за мене. Перевівся в 11 клас до нас в школу і я як тільки його побачила - відразу пропала. Високий, стрункий, казково прекрасний. Я тиждень не могла спати все думала, як привернути його увагу. І придумала, на свою голову ... написала йому освідчення і підписала від кого воно ... як згадаю ...

Алекс, так його називали, на великій перерві зібрав натовп і зачитав моє послання вголос. А потім поцікавився, хто ж це така - Анна Котіна. Я боязко вийшла наперед і з надією подивилася на свого коханого, хлопець навіть почав посміхатися:

- Ти написала? 

- Я… - несміливо відповіла.

- А вірш сама вигадала?

- Ні, це з пісні, - голову опустила дуже низько, було ніяково на очах у публіки розмовляти.

- Там помилок купа, могла б хоч правильно переписати, зовсім погано з англійською? - я різко підняла голову і заглянула в його очі, ні ... там не було симпатії або прийняття, тільки насмішка. Всі навколо перешіптувалися, було чути сміх, і мені стало так погано ...

- Так, я не дуже сильна в англійській, - все ж змогла відповісти Алексу.

- Ну тоді треба було не писати, і взагалі, чого ти добивалася, написавши мені цю писюлю? Що я подивлюся і відразу в тебе закохаюся, як ти в мене? - він говорив дзвінко, голосно, іронічно. Тоді я ще не розуміла, не усвідомлювала всієї глибини мого падіння в очах оточуючих.

- Так, сподівалася… - майже пошепки відповіла.

- Ну так не сподівайся, нема на що. Зрозуміла? І всі ви, мої шанувальниці, що закохалися в мене за 5 днів, кожну з вас чекає доля цієї! - і він показав на мене пальцем, - Так що припиніть мені докучати і дайте спокійно вчитися! - розвернувся і пішов.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍