Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Глава восьма

- І все ж таки, Містере Канг, - крізь галас храму, звернувся до мертвого старого Чоловік. - Скільки не три золоті прикраси, користі від цього мало - ніхто не застрахований від випадкової і жахливої загибелі.

Несподівано Чоловік здригнувся, та так, що його вуха підстрибнули. Масивна брама, що слугувала єдиним входом і виходом до Святої Мари, з гуркотом і брязкотом зачинилася.

За закриттям брами, уздовж усього довгого коридору пронісся пронизливий несамовитий чоловічий вопіт. Мужчина майже зміг вибігти назовні, але на півдорозі його придавило поперек.

Вихід знаходився далеко від Чоловіка, але той крик він уже не забуде. Бідоласі не пощастило померти моментально, і весь храм ще деякий час чув, як той агонізував.  

Уже половина монахів, що нависали над храмом, перестали читати свою мантру, але зал усе продовжував наповнюватися новим шумом. Здавалося, пагода вже більше не здатна втримати всі голоси всередині. Ще один зайвий крик, і товсті стіни розсиплються на дрібні шматочки від напруження, що виникло всередині.

Тільки відволікшись від сенсорики, можна було відчути, як до храму без запрошення зайшов Хормейстер. Рухи його пальців залишалися невидимими, а хрускіт тонких зап'ясть - нечутним.

Від шиї й до самого низу спини Чоловіка обдало холодним вітром. Він не пам'ятав своїх попередніх зустрічей із Хормейстером, але це добре пам'ятала його шкіра, яка тепер стала гусячою.

Біля виходу, в самому центрі тисняви, після невидимої команди тихо заспівав хор смерті.

У жахливому хоровому співі, якщо його так можна було назвати, була відсутня гармонія. У ньому не брали участі стогони і благання людей про допомогу. Барабанам хору смерті ніяк не акомпанувала хода тих, хто панікував через розчавлених внизу дітей. Що могло чути вухо, навпаки, було життям у його найяскравішому прояві.

Так, той, хто агресивно розштовхував усякого навколо себе в центрі тисняви, прославляв життя і його егоїстичну сутність.

Хор смерті ж, залишався німим, і в нього не могло бути соліста. У ньому не було розподілу за тембром, статтю чи віком. Хто завгодно міг приєднатися до нього, в будь-який йому або їй зручний момент.

Хормейстер зовсім не злився на присутню поруч какофонію хору життя. Струни всередині деяких глоток поступово затухали. Кожна нова, жадібна спроба відкрити рот і зачерпнути трохи повітря всередині тисняви могла виявитися останньою. Усе це було солодкою прелюдією до улюбленого звуку Хормейстера - тиші.

Чоловік не служив Хормейстеру і хотів перервати цей безмовний хор. Їй потрібно було бігти до входу і рятувати кожен голос, який потім, у сльозах, кликатиме на допомогу і скаржитиметься все життя на будь-яку дрібницю.

Йому потрібно було по одному хапати людей за шкірку і відкидати їх назад у напівпорожній зал. Не можна дозволити задавити один одного єдиному виду тварини на землі, що так завзято думає про самогубство, але ніяк не наважується його вчинити.

Відтягувати по одному з тисняви і повторювати цю дію стільки разів, скільки необхідно.

- Але спочатку я переламаю тобі ноги, - сказав Чоловік і з виразним у голові мотивом побіг до Шенг, що стояла попереду.

Він наблизився до Шенг і, зупинившись, низько замахнувся ногою для удару. Йому слід було пробити досить сильно, щоб божевільна не змогла ходити деякий час, але при цьому не настільки, щоб зробити її інвалідом.

Шенг надприродно швидко повернулася назад і вільною від ножа рукою провела по повітрю нігтями в спробі подряпати обличчя Чоловіка.

Удар ногою вже майже прилетів по ній, але Чоловікові довелося швидко змінити центр маси вперед, у спробі ухилитися. Він ухилився, підставивши свою скроню замість очей, але і його удар ногою втратив у силі й навіть не похитнув худорляву Шенг з її місця.

Жінка не давала часу Чоловікові на оцінку ситуації. Вона підняла руку з ножем, збираючись спрямувати його до своєї бездиханної сім'ї, що лежала поруч.

Чоловік спіймав ніж правою долонею. Клинок пройшов крізь його руку, але, на щастя, не зачепив тендітні п'ясткові кістки. Шенг марно намагалася висмикнути його назад із чіпкого хвата Чоловіка. Пальці кривавої руки намертво вчепилися в кулак Шенг, що стискав ніж.

Він стискав жіночу руку з ножем немов утримуючи в руці велике яблуко.

- Тепер одними ногами ти не відбудешся, - попередив Чоловік і послав удар лівою по її зубах.

Побачивши кулак, що наближається до свого обличчя, Шенг широко відкрила рота і зловила частину кулака зубами. Її зуби витримали силу Чоловіка, але імпульс пройшовся щелепою і зупинився в жіночій шиї.

Чоловік повернув ліву руку назад. На кулаці залишився глибокий слід від укусу. Шенг більше не могла відкривати й закривати рот за своїм бажанням. Її обличчя застигло у виразі вічного здивування.

- Скажена сука, - крізь зуби процідив Чоловік і відправив їй фронтальний удар ногою в живіт.

Шенг відлетіла далеко назад, залишивши свій ніж у долоні Чоловіка. Приземлившись біля підніжжя статуї, вона в паніці почала мацати свій живіт. Немов шукала там щось, чого не могла знайти.

Жінка намагалася кричати, але з її глотки виходили тільки стогони повні тваринного болю. Щелепа її звисала і бовталася з боку в бік.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍