Jo Peters - Покоївка, Jo Peters

Розділ 2

Перший тиждень роботи минув неймовірно важко. Оскільки Владислав увесь час проводив у своєму офісі або ж на ділових зустічах, від’їзджаючи туди ще до мого приходу та повертаючись додому лише пізно ввечері, Вікторія не оминала жодної можливості дати мені якесь складне завдання. Щодня я поверталася додому з жахливою втомою, але це навіть було добре, бо я не мала часу жаліти себе та думати про Антона.

При цьому, Вікторія страшенно дратувала мене своєю бездіяльністю. Ні роботи, ні друзів у цієї жінки не спостерігалося, так що цілими днями вона або дивилася якісь слізливі мелодраматичні турецькі серіали, або практикувалася в нанесенні макіяжі, що, судячи з усього, було її улюбленим хоббі, або ж просто стояла в мене над душею, дошкульно коментуючи кожний крок і прискіпуючись до будь-якого руху.

Проте більше, ніж виснаження та роздратованість, мене турбував Владислав. Зважаючи на те, що він був моїм безпосереднім начальником, я усвідомлювала, що рано чи пізно нам лежить перетнутися, але насправді мені цього дуже не хотілося. З голови все ніяк не йшов його відвертий флірт на співбесіді, так що інтуїція підказувала, що й далі слід очікувати подібного. Та від самих думок, що він може серйозно прагнути зрадити дружині зі мною, починало нудити.

Десятого дня моєї роботи на сім’ю Романюк Владислав таки залишився вдома. Як на зло, саме того дня Вікі належало поїхати на плановий медогляд, так що мені довелося залишитися з цим чоловіком наодинці.

Коли після обіду він покликав мене до свого кабінету, я одразу ж злякалася та уявила найгірший розвиток подій, у якому доведеться зіткнутися з відвертими домаганнями, але його мотиви, на диво, виявилися абсолютно невинними.

— Надю, мені потрібна твоя допомога в організації вечірки, яка, звісно ж, буде додатково оплачено. Дружина мого брата Олександра Анна вагітна, тож вони хочуть відсвяткувати це.

Спершу в моїй голові промайнула думка про те, щоб відмовитися, але потім я обдумала ситуацію і зрозуміла, що не варто цього робити. Урешті-решт, мені не пропонувалося нічого забороненого чи аморального, а додаткові гроші завжди були доречними.

А щодо Владислава я просто себе накрутила,роздувши з мухи слона, а він був насправді абсолютно нормальним чоловіком. Адже те, що Антон виявився зрадником, аж ніяк не означало, що всі чоловіки мали такий же схиблений моральний компас. Мені варто було навчитися рухатися далі, а не зациклюватися на гіркому досвіді з минулого, яким би болючим він не був. Хіба ж не так роблять усі нормальні люди?

— Без проблем, — промовила я, намагаючись якомога природніше усміхнутися та не демонструвати напруження, причиною якого стала внутрішня боротьба. — Що мені потрібно робити?

— Займемося цим завтра, — відказав Владислав. — Тоді ж я ознайомлю тебе зі списком справ. А тепер можеш продовжувати працювати.

***

Наступного ранку Владислав чекав мене прямо біля вхідних дверей, що, очевидно, не могло не збентежити мене. Звісно, я пам’ятала, що нам слідувало продовжити розмову щодо вечірки, проте з чого б було йому аж так особливо до мене підходити?

— Доброго ранку, Надю! Іди за мною.

— А що з моїм щоденним прибирання? — здивувалася я.

— Сьогодні ти займатимешся лише організацією вечірки, — він усміхнувся. — Це наказ.

Я кивнула. Звісно, ситуація здавалася дивною, проте все ж я не могла не радіюти, що хоч один день не буду жахливо втомленою і зможу після роботи ще й якийсь фільм глянути. Вкотре передивитися «Ромео+Джульєтта» з Леонардо Ді Капріо в головній ролі чи нарешті ознайомитися зі знаменитою «Міс Конгеніальність», яку мені вже давно радила Ліза, але руки все ніяк не доходили?

— А де ваша дружина? — не змогла не запитати я, не чуючи у будинку звичних звуків її улюбленого серіалу.

— Сьогодні Віка весь день проведе в спа-салоні, — повідомив Владислав.

Другий день без присутності цієї жінки здавався справжнісіньким дивом. Невже доля нарешті змилостивилася наді мною та вирішила подарувати позитивні моменти?

Ми разом пішли до підвалу, куди раніше мені заборонялося заходити, навіть під час прибирання.

Як виявилося, там знаходилася просто гігантська кімната, зроблена спеціально для вечірок, де були бар, стіл для більярду, величезні колонки та навіть невеличкий басейн!

— Навіть подумати не могла, що тут є така кімната… — здивовано пробурмотіла я, з абсолютно щирим захватом роздивляючись підвальне приміщення.

— Ти ще дуже багато чого не знаєш про цей будинок, — якось загадково промовив Владислав.

Я хотіла запитати, що це означає, але раптом зробила необачний крок на доволі слизькій мармуровій підлозі та впала прямо в басейн. Плавати я не вміла, але, на превелике щастя, там виявилося мілко, тож мені швидко вдалося випірнути з води, активно хапаючи ротом повітря та намагаючись оговтатися від того, що щойно відбулося.

Це ж треба бути незграбною! Я просто повірити не могла, що вляпалася в таку ганебну та незручну ситуацію, продемонструвавши себе з найгіршого боку.

— Давай я допоможу тобі, — одразу ж запропонував Владислав, який, на щастя, не виглядав розгніваним.

На його обличчі ясно читалося співчуття та турбота, що змогло хоч трішки розслабити мене.

— Не варто, — похитала головою я.

Я вийшла з басейну та усвідомила, що мокра з голови до ніг. Вологі пасма волосся вибилися з зачіски, туш потекла, але найбільше змусив мене почервоніти той факт, що біла сорочка, що була обов’язковою частиною робочої уніформи покоївки в цьому домі, від води стала практично прозорою.

— Вибачте, я така незгарбна, — почала виправдовуватися я, відчуваючи, як мої щоки палають від сорому. — Прошу, дайте мені декілька хвилин, щоб я привела себе до ладу, і ми нарешті почнемо планувати вечірку.

І я хутко попрямувала до сходів, бажаючи якнайшвидше покинути поле зору Владислава, сподіваючись, що чим менше часу проведу в нього на очах, тим швидше він зможе забути цей неприємний інцидент.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍