Jo Peters - Покоївка, Jo Peters

— Але чому, Віко? Вона весь цей час займалася хатніми справами, тож це можна навіть вважати перевагою. До того ж, її порадила Ліза, а вона нас ще ніколи не підводила.

Жінка, очевидно, хотіла щось заперечити, але промовчала, бо не змогла підібрати потрібних слів, щоб переконати чоловіка не брати мене на роботу.

— Коли ви зможете почати роботу? — поцікавився Владислав, повертаючись до мене.

— Хоч завтра, — автоматично відповіла я, перш ніж встигла навіть задуматися над цим питанням.

У будь-якому разі, у мене вже просто не було сил сидіти вдома, де все нагадувало про невдалий шлюб і невірного чоловіка, так що чим швидше можна було взятися за якусь справу та відволіктись, тим краще.

— Чудово. Отже, чекатимемо Вас о дев'ятій ранку.

Ми з Владиславом потиснули одне одному руки, а тоді я залишила будинок сім’ї Романюк. Та дорогою назад мені все ніяк не вдавалося позбутися думки, що там відбувається щось погане і я зробила велику помилку, погодившись працювати на Владислава та Вікторію.