Олена Ранцева - Шлях до себе, Олена Ранцева

- Що ти їй зробила? Чому вона плакала?

- Зустрічі з собою не бувають легкими, - відповіла відьма, - Тепер і ти це знаєш, вовченя.

Натка мовчки лягла на ліжко поряд з Кет, взяла ту за руку.

- З майбутнім можна воювати не на самоті, - прошепотіла вона, - Колись пообіцяла її захищати, і буду це робити.

- Їй доведеться, - відрізала босорка, - Зранку поїдете. Зарубіть собі на носі обидва, що в Долі вже готовий сценарій, змінити його не під силу вже нікому. Не тепер. Кожен вип’є свою чашу горя до дна.

- І в кінці всі будуть нещасні? - Ден міцно стис щелепи, - В чому тоді сенс?

Босорка нічого не відповіла. Щось підказало перевертню, що і не відповість. Дарма Варг так їй довіряє, звичайна відьма, яка більше туману напускає, аніж насправді допомагає.

Коли над Карпатами зійшло сонце, трійка друзів вже була в дорозі до зупинки, біля якої росте висока смерека. Вгорі шугав орел. Принаймні Кет подумала, що то він, бо зовсім не розбирається в птицях, і посміхалася променям сонця в вишині. Тут, під деревами, ще клубилася темрява, повз нічний туман, під куртку пробиралася вранішня прохолода. Нехай майбутнє досі лякає, та тепер вона впевнена, що з усім впорається. Напевне.

Кінець