Олена Ранцева - Шлях до себе, Олена Ранцева

Ввечері першою заснула Натка, гра в морський бій давно заглухла сама по собі. Ден залишився внизу, сидів поруч і дивився щось в телефоні. Вона дивилася у вікно, але бачила лише непевне відображення купе. Якщо вимкнути світло, то можна побачити темні силуети дерев, які ніби-то тікають від потягу. Волков потягнувся, тихо сказав, що вже полізе наверх, пора спати. Кет взяла його за руку, зупинила, і це було неочікувано не тільки для нього. Ден глянув з німим запитанням в очах.

- Ми зможемо поміститися на одній полиці?

- Якщо боком. Але ти будеш лежати біля стінки, так я не буду переживати, що ти впадеш на підлогу.

Вона знизала плечима, мовляв, все одно.

Це була перша ніч з Геловіну, коли Кет спала спокійно. Може тому, що цього разу сама вирішила спати поруч з ним, і повністю довіряє? Принаймні, Альсанова знову відчула насолоду, вдихнувши змішаний аромат одеколону, сигарет та тіла Волкова.

- Я дуже сумувала за тобою, - пробурмотіла Кет, вже засинаючи.

Зранку дівчина не була впевнена, що взагалі сказала ці слова вголос.

В Івано-Франківську вони вигрузилися рано вранці, сонні дівчата постійно спотикалися на рівному місці. Дену доводилося підтримувати то одну, то іншу. Залишивши їх на лавочці, пішов дізнатися, як можна доїхати в Старі Мухомори. Кет машинально поклала голову на плече подруги.

- Ти переживаєш? - запитала руда.

- Я вагітна, і їду до відьми, яка має схильність до вампіризму, до того ж ще й сили террійки. Ти знала, що люди сприймають те, що в ній намішано стільки магічного спадку, за наявність трьох душ?

- У народу завжди яскрава уява, - в туманно-сірих очах з’явилася смішинка, - Принаймні, майже про всіх є легенди, нехай не завжди вони відповідають дійсності.

- Скоріше не повністю її відображають.

- Доведеться їхати на маршрутках з пересадкою, - в розмову вмішався Ден, який повернувся від кас автовокзалу, - Кет, Мотига приготував тобі відвар проти нудоти, - він вийняв з сумки один з термосів, - Голодна?

- Дуже.

- А мені відвар? - запитала Натка.

- Тебе не закачує, - відповів Волков, - Але відвару з запасом. Раптом що, говори.

З-за будівлі вокзалу визирнуло сонце. На початку грудня воно придбало зимову яскравість, трохи засліпило очі. До Кет прийшло дивне відчуття, що шлях до босорки буде легким, бо та сама їх чекає. Покірно випила відвар, закусила великим бутером з м’ясом, який більше нагадував дьонер, і стало легше. Ден з’їв такий же бутер, Натка поснідала вчорашньою піццею, купленою ще в Запоріжжі.

- Через скільки часу прийде маршрутка?

- Через сорок хвилин.

- Добре.

Поки чекали, Ден встиг ще подрімати. Сьогодні було холодніше, тому він сів між дівчатами, щоб кожна могла притулитися до нього та зігрітися. Вони не стали себе довго вмовляти, легкий морозець пробирав до кісток. Просто незвично. Зовсім скоро організм кожної людини звикне до зміни температури навколишнього середовища, і морозець сприйматиметься нормально. А поки що... Поки що Кет раділа, що її коханий перевертень має підвищену температуру тіла, можна грітися, як біля груби.

Зовсім скоро вони вирушили в Прикарпаття. Споглядаючи види за вікном, Альсанова думала про те, яка багатогранна Україна. Лишень варто було заїхати в західну частину, як в неї склалося відчуття, що попала за кордон. Ні, тут не краще. Просто все інше. Будинки відрізняються від звичних хат, в кожному селі видніються невеличкі церкви. Кет ніколи не вважала себе занадто релігійною, але в Бога вірить. Може й треба було б зайти в капличку, помолитися? Думка прийшла і пішла.

Перевела погляд на Натку, вона сиділа попереду, руде волосся виблискує на сонці. Ден тримав Альсанову за руку і також дивився у вікно.

Нарешті маршрутка зупинилася в Старих Мухоморах.

- Ну і куди далі? - Натка розсіяно подивилася на смереку, що росте біля зупинки, - Хоча б поставили вказівні знаки, куди йти.

Кет знизала плечима.

- Вони є, - запевнила вона, - Для кожного свої.

- Ти бачиш дорогу? - запитав Ден.

- Я бачу сліди її магії, чорно-червоні.

Вони були дуже стомлені з дороги, та місця, де переночувати, не було, довелося одразу йти по слідах. Справа йшла повільно. Руда намагалася триматися, йти бадьоро, але ледве волочила ноги, Кет було ще гірше. Вагітність несе за собою втомлюваність. Ден чесно тримався темпу, який могли підтримувати дівчата. З-під ніг осипалося каміння. Стежинка звивалася між деревами, наче дуже довга і неймовірно грайлива змія.

- Мені треба перепочити, - не витримала Кет.

- Добре.

Ден проявляв до неї безмежне терпіння, а Натці було вже все одно, руда стомилася не менше. Хлопець зняв куртку, розстелив її прямо на землі, анітрохи не турбуючись про її чистоту, жестом показав, щоб дівчата сідали. Допоміг їм це зробити. Над головами шумить карпатський ліс. Він майже так само прекрасний, як і Священний ліс Хортиці, хіба що мавок в гіллі немає. Під деревами вже смеркло, та в вишині ще видніються відблиски сонця, яке закочується за небокрай.

- Якось далекувато в ліс забралась та босорка, - пробурчала Альсанова.