Олена Ранцева - Шлях до себе, Олена Ранцева

- Може їй подобається жити відлюдницею, - припустила Натка, - Представ, що було б, якби ця жінка жила в місті. Натовп дуреп, яким потрібно то губи накачати, то коханого приворожити, то суперниці прищі на всю морду організувати? І постійні наряди поліції біля під’їзду, викликані сусідами, яким не подобаються натовпи під вікнами. А в таку глушину заради дурниці не попрешся.

- В цьому є сенс.

- А в термосі є гарячий чай. Хтось буде? - вмішався Ден.

- Я.

- І я.

Сидіти ось так, поруч один з одним, було добре. Кет вже нікуди не хотілося, тим паче ятрити свої душевні рани. Який толк з того, щоб ображатися за минуле? За відсутність вибору? За пекло, в якому прожила місяць? Важко було не тільки їй. Зараз, споглядаючи зірки, що різко змінили сонце на небосхилі, Альсанова думала про те, що варте лише те, що є в цю мить. Минулого не зміниш, майбутнє лякає. Чому б не радіти кожній миті в його обіймах? Кет потерлася щокою об його плече.

- Жаль, що не взяла налобного ліхтарика, - пробурмотіла Натка, - В такій темряві не почитаєш.

- Що там в тебе за книжка? - це насправді зацікавило Кет, - Ти не відриваєшся від неї всю поїздку. Знову якесь фентезі?

- Типу того, - руда знизала плечима, - Книга екстрасенса, яка спеціалізується на передбаченнях.

Ден гучно хмикнув.

- Не порівнюй себе з ними, Нат. Твій дар іншого походження, і твоя мета не в тому, щоб допомагати всім потроху, покращуючи життя багатьох людей в рамках їх особистої долі.

- В чому ж мета мого дару?

- Для цього і йдемо до босорки. Відпочили?

- Так.

- Тоді пішли.

І знову дорога, стежинка стала звиватися ще сильніше. Кет міцно тримала за руку Волкова, бо й сама боялася впасти. Добре, що йти довелося недовго. Вже через двадцять хвилин стежинка вперлася в велику прогалину, а за входом знайшовся будинок на галявині. Звісно, по розмірам вона набагато менша за Вовчу, та тут повно лавок. Босорка влаштовує групові сеанси гіпнозу? Цілком можливо.

- Он вона, - Натка кивнула в сторону будиночку.

Там виднівся силует згорбленої бабці, обличчя сховане під великим платком. Кет спробувала розгледіти щось більше, та не могла сфокусуватися. Голова боліла точно так, як тоді на цвинтарі.

- Доброї ночі, - Волков привітався першим, - Вибачте за те, що турбуємо вас в ваші години відпочинку.

- Хіба можуть потурбувати ті, кого чекаєш? - вона трішечки схилила голову до плеча, - Проходьте, ви з далекої дороги, стомилися. Пригощу вас пирогами та чаєм.

Кет одразу подумала про вишневий пиріг, її улюблений. Бабуся завжди балувала онуку, сама вона так і не навчилася їх пекти. Рот наповнився слиною. Хоч би босорка напекла вишневих пирогів для гостей! В її будинку виявилося затишно. На підлозі ткані коврики, на столі вишита скатертина, посуд наче з минулого, весь розписаний гарними візерунками. Від дому звичайної людини його відрізняє дві речі. По-перше, вікна не завішені шторами, зорі спокійно зазирають всередину. По-друге, замість електричного світла горять свічки. І ніякого аромату вишневого пирога. Господиня жестом запросила їх присісти на лавку.

- На ніч залишитесь в мене, - босорка захлопотала біля пічки, загриміла посудом, - Місцеві не дуже люблять пускати когось на ночівлю посеред ночі, а шоркатися в лісі негоже, - на столі з’явилися три чашки з відварами з трав, і з кожної пахло по різному, - Тобі, дівчинко, особливий збір для вагітних. Це трохи вгамує резонанс твоєї магії і магії малюка, - Кет вдячно кивнула, - Тобі, хлопче, те, що допоможе краще порозумітися з внутрішнім звіром. Ти з ним воюєш, а маєш бути в союзі.

- А мені що? - зацікавлено запитала Натка.

- Зустріч з деким. Ти давно її чекаєш.

Босорка скинула платок з голови і сіла навпроти них, тримаючи в руках власну чашку. Вона була розслаблена, та все ж Кет не могла змусити себе зробити ковток, поки не побачила, як його зробив Ден. Без вагань. Очі перевертня спалахнули полум’ям, сяйво золотого в рази посилилося, що нагадало їй ту ніч. Альсанова обережно зробила свій ковток, на смак дуже приємне. Ковтнула ще. Дуже смачно. Обернулася до друзів, щоб поділитися цим враженням, і зрозуміла, що обидва застигли, наче статуї.

- Що з ними?

- В кожного своя зустріч, - загадково відповіла босорка, - Вони повинні поговорити з собою перед тим, як рухатися далі.

- Чому я не відправилася на зустріч з собою?

- А хто тобі це сказав? - босорка лукаво всміхнулася, - Тобі не потрібно зустрічатися з собою, Катерино, щоб зрозуміти головне. Те, що тебе мучить.

- І що мене мучить?

Альсанова могла написати список довжиною в цілий зошит. Зошит...

- Ти знаєш це і без мене, дівчинко. Так само, як знаєш, що повинна отримати свій спадок. Цей хлопчик... Він встане перед тобою, щоб захистити від будь-чого чи будь-кого. Всі вони встануть, і зовсім не через твою дитину. Вони загинуть, захищаючи тебе, що благородно. Але я питаю тебе ось що: ти хочеш, щоб вони загинули в твоїй битві на твоїй війні? Для того, щоб вибір був легший, тобі треба дещо знати, дитя війни...

Ден і Натка прийшли зі своїх зустрічей аж під ранок, коли Кет вже давно спала, вкрита гарним клаптиковим покривалом. На її щоках виднілися сліди сліз. Волков знайшов поглядом босорку, яка зачаїлася в кутку, наче велетенський павук.