Олена Ранцева - Шлях до себе, Олена Ранцева

До Натки повернулася пам'ять, але це принесло з собою ще більше запитань. Ден ніяк не міг примиритися з внутрішнім звіром. Кет мучилася страхом перед майбутнім. В такому стані ці троє навряд чи зможуть виконати те, що їм призначила Доля, тож вожак зграї відправив друзів в Карпати до босорки Євдокії.

Шлях до себе

Для неї було звично тусуватися на вокзалі в компанії двох кращих друзів. Правда, тоді то був Автовокзал, а зараз залізничний. Замість одного залу очікування два великих, і тут немає торговок, які зводять з розуму ароматом випічки на своїх лотках. Та й друзі вже не зовсім друзі. Кет скосила погляд на Натку, яка сидить поруч, спокійно читає книгу. Вони обидві з дитинства зачитувалися фентезі, та Альсанова зараз не може проштовхнути в себе жодного рядка, бо сама собі сюжетом стала. По гучномовцю постійно об’являють прибуття і відправлення поїздів, це дратує молоду жінку. Техніка так сильно спотворює голос, що він ріже слух, проникає в кістки і змушує вібрувати нутро.

Від кавового автомату повернувся Ден, в руках в нього два стаканчика з кавою. Один він протягнув Натці, руда з вдячністю прийняла його. Він сів з іншого боку від Кет.

- Тобі не холодно?

Альсанова повернула голову, вдивилася в темно-карі очі. В них чисте піклування, в яке їй раніше вірилось.

- Все добре. Бабуся каже, що відьмі не варто хвилюватися через хвороби і небезпеки, що можуть нашкодити вагітній, магія захистить малюка.

- Їй видніше, - перевертень посміхнувся, - Баба Аня була знаменитою, і тій босорці могла конкуренцію скласти.

- Ага. Тільки босорка жива, а бабуся ні.

Розмова не клеїться. Натка продовжує читати книгу, повністю заглибившись в сюжет, іноді чомусь всміхається, але частіше хмуриться. Видно, головні герої ведуть себе, наче малі і дуже нерозумні діти. Ден зробив ковток кави, в довгих пальцях замиготіла запальничка. Нервується.

- Як думаєш, вона насправді така незвичайна істота? - Кет захотілося відволіктися самій, і його відволікти.

- Так. Повір, Варг занадто старий, щоб захоплюватися чимось або кимось звичним, - перевертень знизав плечима, - Він сказав, що взагалі не любить мати справи з босорками, але ця якась не така, як її товарки.

- Як там сказав Мотига? Високі моральні якості?

- Ага, - він повернув до неї обличчя, на його губах заграла посмішка, всередині Кет все завмерло, напевне вона ніколи не зможе реагувати на нього спокійно, - Типу вона успішно бореться з натурою террійки, але іноді використовує дар, який дає їй кров жителів того світу.

- Що за дар? - Натка підняла очі від книги.

- Побачимо на місці.

Кет спробувала пригадати, чи читала вона щось про босорок в книгах Мотиги, та нічого не йшло в голову. Виходить, що вони з’являються рідко, тому такі унікальні.

Від роздумів про чарівну істоту з Карпат, яку люди звично називали відьмою, її відволік дотик. Волков обережно торкнувся долоні молодої жінки, не зустрівши спротиву, взяв в свою велику долоню, ховаючи від холоду. Кет трішки посунулася, так, щоб мати змогу покласти голову на його плече. Яка різниця, буде вона триматися подалі чи проявлятиме те, наскільки прив’язана до нього? Результат все одно один. Ден на хвилинку притулився щокою до її маківки.

Нарешті об’явили посадку на їхній потяг до Ясенів. Кет так зраділа, що необережно піднялася занадто швидко, голова закрутилася і вона похитнулася. З двох сторін підхопили руки, Натка і Ден вели себе, наче заполошні батьки довгоочікуваної дитини, якій не дозволено навіть дивитися в бік чогось потенційно небезпечного.

- Просто встала дуже швидко, - пробурчала Альсанова, - Напевне вагітним так не можна.

- Обережніше, - пробурмотів Ден.

Він підхопив сумки, поніс їх на вихід в сторону колій. Щоб потрапити на п’яту, їм довелося пройти по підземці, а потім ще довго теліпатися вздовж потягу, щоб знайти свій вагон. Восьмий опинився майже в голові.

- Це добре, - заявила Натка, - Не буде так кидати, коли потяг вночі набере швидкість. Ден, це ж купейний вагон?

- Так. В нас всі чотири місця викуплені, Варг не хотів, щоб нашим випадковим сусідом виявився маг, тому прийняв міри.

Кет вперше їхала потягом, тому все було нове. І довгі поїзди з синіми вагонами, і вузькі коридори в цих вагонах, вікна, забрані шторами. Темно-червоні полки, малесенький столик, сірі матраци та постільна білизна... Особливо сильно вразив туалет. Нажаль, не в добру сторону, бідолашна Альсанова вивернула весь сніданок там. Провідниця презирливо скривила губи.

- Краля звикла їздити на власному авто? Так звикай, тут не Європа.

Кет стало неприємно. Так, з подібним сервісом до Європи ще шкутильгати і шкутильгати, причому на обидві ноги. Вона повернулася в купе, засмучена витівкою провідниці. Чомусь такі ефектні яскраві білявки постійно нападають на Альсанову, принижують, не сприймають гідною того, щоб відноситися, як до рівної.

- Щось сталося? - Натка піднялася з нижньої полиці, яка зліва від входу.

- Просто знудило в туалеті. Там гидотно.

- В мене є одноразові маски, надушиш та одягнеш на обличчя, і буде легше. Нам майже добу їхати, так що не ходити в туалет не зможеш.

Альсанова сіла на нижню полицю справа, роздумуючи, що робити. Вона не брала з собою книг, в телефоні сидіти не хочеться, і спати також. З верхньої полиці, розташованої над нею, зіскочив Ден, запропонував пограти в морський бій, як в дитинстві. Дуже швидко до них приєдналася й Натка, і це виявилося весело. Кет вперше за останній місяць щиро посміхалася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍