Сергій Ухачевський - Легенди нескореної зими

Єгор невдоволено дивився на це і нервував, бо багато добра, що тут було, придбали за його кошти. Зокрема сцену і апаратуру на ній. Її вже майже розібрали хазяйновиті майданівці. Він на те тільки креснув зубами і пробурмотів під носа батькові слова: «Програв, плати, Єгорка»… Ближче до станції метро Арсенальна він побачив групу чоловіків з жовто-блакитними пов’язками на рукавах, але… когось вони нагадували…

Точно, це було близько місяця тому…

Нарцис і його команда

Тоді вечірній Київ був сірим, настороженим, чужим, тривожним. Він вийшов з авто біля Будинку офіцерів і одразу зіщулився від собачого холоду. Здалеку, з Майдану Незалежності, лунала музика. Майдануті вже другий тиждень святкували Різдво. Колядки не припинялись ні вдень, ні вночі. Їх перебивали щогодинні молитви і гімн. «Дебилы, сраные дебилы! — подумав Єгор, потягнувши носом тонкий запах диму, що висів у повітрі. — Как они достали со своим майданом! Еще и мороз этот гадский! Брр-р-р-р! Как холодно, блядь»! Мороз і справді був такий лютий, що довелось одягати підштаники і теплу куртку. А він цього не любив і завжди намагався показувати, що він справжній мужик, загартований і правильний, тому ходив легко одягненим і без шапки у найлютіші морози.

На посту при вході в те, що називалось «антимайдан», стояло п’ятеро мусорів і двоє тітушок. Вони тупцювали на місці від холоду, постеливши під ноги фанерки, і травили анекдоти. Ця компанія збоку мала досить войовничий вигляд, підкріплений спиртним. Коли Єгор підійшов до них, мусор запитав:

— Т-т-ти куда, казьол?

Єгор від несподіванки аж закляк на місці. До нього, синка багатого татка, востаннє так звертались хулігани у школі, коли чмирили в шкільному сортирі та відбирали гроші. І зараз це звертання його навіть злякало, ніби відштовхнуло. Він проковтнув грудку страху у горлі, почервонів і набундючено сказав:

— К Зинченке, я ваш спонсор…

— А-а, ну, давай, топай… — відказав один з тітушок. — Только бегом, а то Зина уже накидался в хлам. Заснет, хуй ты его разбудишь. Он пьет редко, но метко.

— И жестко, — заржав інший тітушка. — До сраных веников…

Єгор на те нічого не відповів, увібгав голову в плечі, запхав руки в кишені штанців і підтюпцем побіг до намету головного по антимайдану Олександра Зінченка на прізвисько Зіна.

Блідий-молодший був тут уже двічі й тут йому не подобалось — ні дух, що панував, ні люди, ні сам Зінченко, з його масною і догідливою пичкою. Але Єгор стільки вже вкинув сюди грошви, що навіть зовсім несвідомо йому хотілось знати, де вони зникають, в якій бездонній ямі? Він забіг у намет — в очі різнуло неприємне каламутне світло єдиної лампочки, притороченої до центральної підпори. В ніс миттю в’ївся ядучий дим від пічки, що чаділа. Єгор прикрив очі рукою від світла й оцінив обстановку.

У центрі намету стояв стіл, щедро накритий домашніми продуктами — ковбаси, соління, тонко нарізане сало, лимони, розкладеними у різнокаліберний пластиковий посуд, недоїдки торта на тарілках, у білих ребристих чарках — розчинна кава і дешевий віскі із сусіднього генделика. У наметі крім самого Зінченка було ще кілька мордатих типів, дамочка із громадської ради при Київраді Марина Бурсака, яку поза очі називали «Машка-Промокашка»; така що не тонула ніколи й ніде. В кутку намагався полагодити пічку брудний дядько у засмальцьованому ментовському бушлаті, пропалених ватних штанах і заношеній солдатській шапці взірця 1943 року.

Комендант антимайдану Зінченко за сумісництвом був феєричним нарцисом. Сказати, що він страждав цією недугою — не сказати нічого. Він у ній купався, плекав чи то себе у ній, чи то її у собі. На доважок до цієї прекрасної аномалії у нього розвинулось патологічне бажання уваги, влади, грошей. Зіна вперто пропихався у владну еліту, створюючи громадські організації, фейкові рухи, під які можна було отримувати гранти, держфінансування на рівні міськ-райради. Це приносило непогані дивіденди і навіть увагу ЗМІ. Але більше задоволення Зіна діставав від «пасторської служби» в «церкві» Сандея Аделаджі — там він був дрібним гуру. У цій ролі йому подобалось виступати перед «прихожанами», які вслухались у кожне його слово, і чути від них захоплені вигуки «Алілуя!». Він знав, був переконаний, що цими вигуками славили не Бога, а його, такого красивого, неперевершеного, неймовірного…

Останніми роками Зіна «ліг» під Єгора і часто збирав під Кабміном мітинги проти його конкурентів по бізнесу. При цьому ділитися грішми, котрі платив йому Єгор за ці заходи, не доводилось, бо він виводив на них своїх «братів по церкві» або колишніх наркоманів, котрих лікували у трудових таборах при сектантських молельнях.

Зараз Зінченко сидів п’яний, мов чіп, але коли увійшов Єгор, встав і махнув рукою до інших, щоб і вони встали, мовляв, хазяїн прийшов. Ті звелися, натягнули на пики посмішки, догідливо покивуючи головами.

— Гості в хату, Бог на поріг, — поспішила підлизатись Бурсака і розцілувала гостя. — Приєднуйтесь до нашої скромної трапези, Єгоре Васильовичу…

— Ра-ды та-ко-му го-ссс-тю, — загальмованим речитативом пробубнів Зіна. — У нас есть хорошее виски, передали из администрации президента в честь праздников…

Єгор був злий, важко всівся на лавку і сказав, дивлячись з-під лоба на присутніх:

— Наливай! Выпьем, и расскажешь мне, куда и сколько пошло моего бабла. Че-то ваш антимайдан в две тысячи особей жрет больше, чем все майданутые вместе взятые.

— У нас тут все честно, — заявив, дивлячись з-під лоба Зіна. — Все пронумеровано и прошито и… короче… все, — важко гепнувся на стілець.

— Ой, Єгоре Васильовичу, — протягнула солодким голоском Бурсака і підсіла ближче до гостя, — який ви все ж молодець! Якби не ви, ми тут би просто з голоду померли, — взяла його під руку і поклала голову йому на плече.

Їй було «трішки більше» 25 років, мабуть, під 50, але Машка моложавилась і любила компанії чоловіків під 30. Проте сьогодні Єгор не сприймав цю гру, дещо грубо відсторонив її та повторив до Зіни:

— Наливай.

Той дістав з-під стола 18-тирічний “Chivas Regal” і налив собі та гостеві у чарки. Пляшку відставив, іншим налив пійло з надписом нижче етикетки: «Тільки до різдвяних свят! Акція! 2 пляшки за ціною однієї». Єгор скептично оцінив це і буркнув:

— С Новым годом!

Він пригубив віскі, зробив вигляд, що смакує справжнім чоловічим питвом, хоча надавав перевагу легким солодким напоям. Всі інші просто влили у себе спиртне і стали закусувати тортом. Машка підсунула шматок торта і Єгору. Той навіть не глянув на нього і повторив