Марія Люта - Наречена для дракона, Марія Люта

Глава 2.1

Від ухваленого рішення мене спочатку кинуло в холод, потім у жар. Долоні миттю спітніли і до щік прилила кров. Стало душно.

Я вибігла на свіже повітря і притулилася спиною до дерева, шукаючи додаткової опори.

В Араті до цнотливості дівчат ставилися дуже суворо. Ні, на дибу вже, слава Всевидячому, не садовили і на багатті не спалювали. Але про вигідне одруження та нормальну родину можна було забути. Та й про кар'єру також. Я стану посміховиськом, ізгоєм. Мене називатимуть шльондрою і не пустять до жодного шанованого будинку, не запросять ні на одну звану вечерю...

Але все ж таки це краще, ніж потрапити в лапи дракона!

Тільки, Всевидячий, як все це провернути!? І з ким? На ніч ми, як завжди, зупинимося в корчмі "Корова для королеви", то може з кимось із його службовців? Жак? Чи Піт? Ні, ні, ні! Мені навчатися ще п'ять років, а це означає, що кожного разу їдучи або повертаючись з канікул, я їх бачитиму. Краще якийсь незнайомець...

Попутник! Точно, молодий джентльмен, що подорожує інкогніто. Він точно зійде в Ріці і ми більше ніколи не побачимося... Це ж ідеальний кандидат!

Я так поринула у власні думки, що далеко не відразу почула візника, який, згадуючи Урха, активно жестикулював і кликав мене повернутися.

Не розбираючи дороги, важко переставляючи ватні ноги, я добралася та карети і сіла на своє місце. Тільки зараз я помітила, що покусала нижню губу майже до крові. Проклятий Урх, треба взяти себе в руки!

До станиці Глибокої я доїхала у напівтрансі. Згодом діялася якась ахінея: кожна хвилина здавалася мені вічністю, але, разом з тим, дві години шляху промайнули, як одна мить.

Нарешті диліжанс видав протяжний стогін, і ми зупинилися біля застарілої будки каретної зупинки.

Двері карети різко відчинилися і до них увійшов чоловік. Я дивилася на його масивні шкіряні черевики із залізною окантовкою, не в змозі підняти очей вище. Мене знову кинуло в жар. Мені здавалося, що тільки-но незнайомець побачить моє обличчя, він відразу все зрозуміє.

- Анна? - Глибокий, густий голос.

Я стрепенулась і підняла погляд.

Гарний. Небезпечний. Його очі в напівтемряві карети здавались чистою тьмою. Різкі вилиці. Волосся чорне. Легка щетина йому навіть йшла. Одяг дорогий, вишуканий, хоч і вкритий дорожнім пилом. Статний. Сильний, але не незграбний. Рухи плавні, впевнені, які бувають у професійних фехтувальників - з мечем, що висів у піхвах на поясі, явно вміє поводитися. Від нього віяло силою та владою.

Я сковтнула і постаралася вгамувати хвилювання. Все, Анна, назад дороги немає. Рішення прийнято.

– Звідки ви знаєте моє ім'я? - поцікавилася я і відразу подумки насварила себе за некмітливість. - Подивилися сувій візника?

Незнайомець кивнув, куточки його губ трохи здригнулися в усмішці.

- Анно, ви можете називати мене Габріель.

Не знаю, що мене насторожило: формулювання чи інтонація, з якою представився чоловік, але в мене виникло відчуття, що він збрехав.

- Це не ваше ім'я, - сказала я, здивовано слухаючи свій голос. Взагалі-то я планувала промовчати.

- У якому сенсі? - Чоловік вигнув брову. - Ви думаєте, я збрехав?

Я розгубилася і зніяковіла:

- Просто воно вам не підходить.

- І що ви хочете мені запропонувати? - очі чоловіка відверто сміялися, але виглядав він справді зацікавленим.

У мене ж у голові крутилася одна-єдина думка: як схилити чоловіка до ночі кохання. Фліртувати? Я не вмію. В Араті благородних дівчат тримають у строгості. Я й слово "флірт" дізналася лише в Академії. Краще сказати все прямо.

– Я хочу запропонувати вам переспати зі мною. Ваше ім'я мене насправді мало цікавить. Хоча ось... - я пильно, відкрито поглянула на співрозмовника, вдивляючись у його риси обличчя, в поставу, намагаючись вловити "ауру", те перше відчуття, що він зробив мені. На мою ж заяву переспати незнайомець зовні ніяк не відреагував. Клятий Урх, може, я якось незрозуміло висловилася? – Арденс. Мабуть, так, Арденс вам найкраще підходить. Але Габріель теж звучить непогано.

Чоловік мовчав. Тільки коли я сказала "Арденс", в його очах промайнула тінь подиву, проте емоція була настільки швидкоплинною, що мені могло здатися.

Я ж місця собі не знаходила від сорому. Мої щоки горіли, серце намагалося вискочити з грудної клітки.

Нарешті чоловік сказав:

- Вам потрібні гроші?

– Що? Гроші? З чого ви взяли? - мені знову стало ніяково: невже моя бідність так помітна?

- Ви ж запропонували мені себе. За гроші?

Ось тут мені справді захотілося провалитися крізь землю. Такого сорому я ще ніколи в житті не відчувала.

- Ні! Я не шльондра!

- Але вас так називатимуть. Ви незаймана?

Всевидячий, можна я зникну? Вибухну на атоми і випаруюся?

- Дивіться на мене, Анно!

Я несміливо підняла погляд. Чоловік тепер наче нависав наді мною, хоча клянусь, він не зрушив з місця.

- Так, - відповіла хрипко.

- Тоді, гадаю, вся справа у Відборі. Чи не так?

- Так, - не дихаючи.

- А вам не здається, що ціна надто висока? Ви навряд чи зможете завести сім'ю, вас цуратимуться. Ви осоромите ім'я свого роду. Будь-який чоловік зможе претендувати на ваше тіло для забави і ви не зможете апелювати до його честі чи своєї репутації. Утриманка - ось ваше найкраще майбутнє, або ж на вас чекає шлях путани.  Ви маєте хлопця, Анно?

Проклятий Урх, а про Річа я навіть не подумала. Ми з ним далі поцілунків, звичайно, не заходили, хоча він уже робив мені пропозицію про одруження. Але, я певна, Річ усе зрозуміє, якщо справді цінує мене. Адже якщо я попаду на Відбір, він може втратити мене назавжди.

- Річард. Наречений.

Габріель посміхнувся. Задумався про щось.

- Я допоможу вам. Але маю дві умови.

- Умови? – я щиро здивувалася.

- Перше: ви розповідаєте мені правду, чому не бажаєте на Відбір. І друге: ви ще раз переспите зі мною, коли я того сам забажаю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍